Путіну нагадали про долю "талановитого" Геббельса

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович прокоментував слова президента Росії Владіміра Путіна, який захопився талантами Йозефа Геббельса, райхсміністра народної освіти та пропаганди нацистської Німеччини.

За словами чиновника, висловлене Путіним захоплення талантами Йозефа Геббельса не випадкове. Путін не просто вивчав спадок головного нацистського пропагандиста, а в повній мірі використовує його в інформаційній війні проти України.

"Брехня, оперта на ще більшу брехню і поширена засобами масової інформації, стала головним інструментом впливу на суспільну свідомість. Ефективність цієї технології велика – мільйони людей стають жертвами пропаганди, перетворюються у слухняних гвинтиків системи", – заявив В’ятрович.

"Проте Володимиру Путіну не слід забувати: ця ефективність є короткотривалою, – нагадує директор УІНП. – Успіхи Геббельса закінчилися самогубством, яке врятувало його від можливості опинитися на лаві підсудних міжнародного трибуналу".

Геббельс покінчив життя самогубством 1 травня 1945 року, за тиждень до капітуляції нацистської Німеччини. Останніми людьми, для кого "таланти" Геббельса стали без перебільшення вбивчими, були його дружина та шестеро дітей. Нацистський міністр отруїв їх разом із собою.

1945 рік. Представники союзників оглядають тіла Йозефа і Магди Геббельсів після того, як ті вбили своїх 6 дітей і наклали руки на себе

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.