Третина українців жалкує за СРСР

33% українців жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, але 49% – не жалкують, водночас до президента РФ Владіміра Путіна 76% загалом ставляться негативно.

Про це свідчать результати квітневого дослідження соціологічної групи "Рейтинг" за назвою "Ностальгія за СРСР та ставлення до окремих постатей".

Соціологи відзначають, що з 2010 року кількість тих, хто відчуває ностальгію за СРСР, зменшилась майже у 1,5 рази – з 46% до 33%, а кількість тих, які не шкодують за розпадом Радянського Союзу, зросла з 36% до 49%.

Нині за СРСР шкодують близько третини мешканців центру, близько половини – сходу і півдня та понад 60% – Донбасу. При цьому, якщо в центрі, сході та півдні протягом останнього року їх кількість зменшилась, то на Донбасі – зросла.

Чим старші респонденти, чим менший їхній рівень освіти та доходів, тим більше вони шкодують за СРСР. Разом з тим, якщо аналізувати у динаміці, кількість тих, які шкодують за СРСР, зменшилась у всіх вікових групах без винятку.

Водночас, серед етнічних росіян кількість тих, хто шкодує за СРСР, за рік зросла з 55% до 60%, а серед етнічних українців навпаки зменшилась з 38% до 29%.

При цьому 16% опитаних позитивно ставляться до Владіміра Путіна, 76% – негативно. Майже кожен десятий – не зміг оцінити свого ставлення.

За останній рік негативне ставлення до Путіна зросло майже вдвічі (з 40% до 76%), хоча ще в жовтні 2013 року кількість тих, хто позитивно ставився до Путіна (47%) перевищувала кількість тих, які ставилися негативно (40%).

Відносно позитивно ставляться до Путіна лише на Донбасі (66%), а в решті регіонів домінує негативне ставлення – від майже 70% на півдні та сході до понад 90% – у центрі, на півночі та заході країни.

Позитивно ставляться до Путіна менше половини етнічних росіян та лише кожен десятий етнічний українець.

20% опитаних позитивно ставляться до Йосипа Сталіна, 70% – негативно. Майже кожен десятий – не зміг оцінити свого ставлення. За два останні роки негативне ставлення до Сталіна збільшилося з 62 до 70%.

Більш позитивно Сталіна оцінюють на Донбасі (36%) і півдні країни (32%). Чим старші респонденти, чим нижчий їх рівень освіти та доходів, тим позитивніше вони ставляться до Сталіна. Етнічні росіяни вдвічі краще ставляться до Сталіна, ніж етнічні українці.

До Степана Бандери позитивно ставляться 31% опитаних, а 48% – негативно. Майже кожен п’ятий – не зміг оцінити свого ставлення. За два останні роки позитивне ставлення до Бандери зросло з 22 до 31%.

Позитивніше Бандеру оцінюють на заході (76%), вдвічі гірше – в центрі та півночі країни. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти, тим більш позитивно вони ставляться до Бандери. Позитивно оцінюють постать Бандери лише етнічні українці.

До Петра І позитивно ставляться 50% опитаних, 30% – негативно.

До Івана Мазепи 41% опитаних позитивно ставляться, 30% – негативно.

Дивіться також:

66% українців вважають Голодомор геноцидом

36% українців вважають Сталіна великим вождем

83% українців хочуть, щоб Україна була незалежною

82% українців вважають День Перемоги великим святом

57% українців не вважають УПА борцями за незалежність

Інші матеріали на тему "Соціологія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.