ТАТАРАМ У КРИМУ НЕ ДАЮТЬ ПРОВЕСТИ МІТИНГ до 70-річчя депортації

Нелегітимна кримська влада досі не дала дозволу на проведення 18 травня в центрі Сімферополя траурного мітингу з нагоди 70-річчя депортації кримських татар.

Про це лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв повідомив в інтерв'ю радіостанції "Ехо Москви".

За його словами, нелегітимна влада наполягає на тому, щоб теж узяти участь у мітингу, тільки з її прапорами.

"Це найбільший мітинг, який буває взагалі на території Криму, - пояснив Джемілєв. - Площа зазвичай буває переповнена ... буває 30-40 тисяч осіб, а площа не дуже-то велика".

Він додав, що така пропозиція є неприйнятною, оскільки кримські татари не приймають окупацію і не дозволять, щоб на траурному мітингу були російські прапори.

"Там традиційно можуть бути прапори національні й українські, пояснив екс-лідер Меджлісу. - А на українські прапори вони, знаєте, як бики на червону ганчірку. Тому якщо, скажімо, не дозволять, то все одно збереться народ, але не виключені сутички, умовно кажучи, з правоохоронними органами або тими бандами, які вони там зберуть".

За словами Джемілєва, дії по розколу кримських татар вже ведуться давно, але особливо інтенсивно почалися вестися при режимі екс-президента Віктора Януковича.

Він підкреслив, що Федеральна служба безпеки Росії також намагалася внести розкол в Меджліс кримськотатарського народу. В даний час татар шантажують, погрожують закрити бізнес, якщо вони не визнають проросійську владу в Криму.

"Починають цікавитися їхнім бізнесом, прямо кажуть: "Ми все вам прикриємо. Або будете ось таким хорошим татарином, або ж взагалі будете розорені", - зазначив Джемілєв.

Нардеп додав, що серед татар є ті, хто коливається, думає про прийняття російського громадянства. При цьому він зазначив, що є інша точка зору: якщо весь народ не буде приймати російське громадянство, то окупанти нічого не зможуть зробити.

"Добре, що ось українське законодавство передбачає, що якщо ти письмово не написав про те, що відмовляєшся від українського громадянства, але змушений був отримати російський або інший паспорт, ти не втрачаєш українське підданство, і коли вся ця криза мине, то ти можеш знову-таки бути громадянином", - сказав Джемілєв.

За його даними, в автономію приїжджають "емісари" з російських мусульманських республік, які переконують кримських татар прийняти російське громадянство.

"У цьому плані дуже щільно працює Татарстан, з Башкирії, з Чечні приїжджають емісари і розповідають, як добре живеться на Русі, як добре бути членом Російської Федерації, - розповів Джемілєв. - Ефекту, правда, від виконання цих наїздів немає, але тим не менш".

Раніше Джемілєв заявляв, що Меджліс кримськотатарського народу функціонуватиме напівпідпільно, якщо окупаційна влада заборонить його діяльність.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

У цей день здавалося, що буревії історії втомилися і зупинили свій руйнівний рух. Насправді над Київом зупинилося "око тайфуну", де вітру може не бути. Навколо ж української столиці усе пригиналося від буревіїв.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.