ТАТАРАМ У КРИМУ НЕ ДАЮТЬ ПРОВЕСТИ МІТИНГ до 70-річчя депортації

Нелегітимна кримська влада досі не дала дозволу на проведення 18 травня в центрі Сімферополя траурного мітингу з нагоди 70-річчя депортації кримських татар.

Про це лідер кримських татар, народний депутат України Мустафа Джемілєв повідомив в інтерв'ю радіостанції "Ехо Москви".

За його словами, нелегітимна влада наполягає на тому, щоб теж узяти участь у мітингу, тільки з її прапорами.

"Це найбільший мітинг, який буває взагалі на території Криму, - пояснив Джемілєв. - Площа зазвичай буває переповнена ... буває 30-40 тисяч осіб, а площа не дуже-то велика".

Він додав, що така пропозиція є неприйнятною, оскільки кримські татари не приймають окупацію і не дозволять, щоб на траурному мітингу були російські прапори.

"Там традиційно можуть бути прапори національні й українські, пояснив екс-лідер Меджлісу. - А на українські прапори вони, знаєте, як бики на червону ганчірку. Тому якщо, скажімо, не дозволять, то все одно збереться народ, але не виключені сутички, умовно кажучи, з правоохоронними органами або тими бандами, які вони там зберуть".

За словами Джемілєва, дії по розколу кримських татар вже ведуться давно, але особливо інтенсивно почалися вестися при режимі екс-президента Віктора Януковича.

Він підкреслив, що Федеральна служба безпеки Росії також намагалася внести розкол в Меджліс кримськотатарського народу. В даний час татар шантажують, погрожують закрити бізнес, якщо вони не визнають проросійську владу в Криму.

"Починають цікавитися їхнім бізнесом, прямо кажуть: "Ми все вам прикриємо. Або будете ось таким хорошим татарином, або ж взагалі будете розорені", - зазначив Джемілєв.

Нардеп додав, що серед татар є ті, хто коливається, думає про прийняття російського громадянства. При цьому він зазначив, що є інша точка зору: якщо весь народ не буде приймати російське громадянство, то окупанти нічого не зможуть зробити.

"Добре, що ось українське законодавство передбачає, що якщо ти письмово не написав про те, що відмовляєшся від українського громадянства, але змушений був отримати російський або інший паспорт, ти не втрачаєш українське підданство, і коли вся ця криза мине, то ти можеш знову-таки бути громадянином", - сказав Джемілєв.

За його даними, в автономію приїжджають "емісари" з російських мусульманських республік, які переконують кримських татар прийняти російське громадянство.

"У цьому плані дуже щільно працює Татарстан, з Башкирії, з Чечні приїжджають емісари і розповідають, як добре живеться на Русі, як добре бути членом Російської Федерації, - розповів Джемілєв. - Ефекту, правда, від виконання цих наїздів немає, але тим не менш".

Раніше Джемілєв заявляв, що Меджліс кримськотатарського народу функціонуватиме напівпідпільно, якщо окупаційна влада заборонить його діяльність.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.