Спецпроект

Донецькі музейники розповіли, як віддали сепаратистам зброю

Терористи із самопроголошеної "Донецької народної республіки" вилучили музею в меморіальному комплексі "Твоїм визволителям, Донбас" макет протитанкової рушниці Симонова ПТРС-41, а також два масогабаритних макети автоматів АК-47 "для захисту республіки".

Про це повідомляє "ОстроВ" із посиланням на адміністрацію Донецького обласного краєзнавчого музею.

За повідомленням музейників, до них із офіційним листом звернулася так звана "Рада Донецької народної республіки" з проханням дозволити оглянути наявні в музеї зразки стрілецької зброї.

Представникам ради ДНР було дозволено оглянути експозицію військово-історичного музею у меморіальному комплексі "Твоїм визволителям, Донбасе!", де представлені масогабаритні макети зброї періоду Великої Вітчизняної війни.

В ході огляду сепаратисти проявили інтерес до протитанкової рушниці Симонова ПТРС-41, зразка 1941 року. Такі рушниці призначені для боротьби з легкими та середніми танками на відстані до 500 м, а також проти кулеметів, гармат, амбразур, дотів, дзотів.

Виробництво ПТРС було розпочато в листопаді 1941 року і було припинено у 1945 році, всього було випущено 190 615 шт. рушниць цього типу.

 ПТРС-41

Представлений в експозиції зразок був у 1981 році переданий музею з військової частини міста Ніжина Чернігівської області. Його було перероблено у майстерні з ремонту зброї у стан, непридатний для стрільби.

"Представники "Ради ДНР" звернулися з проханням передати їм рушницю для захисту республіки. Але музей не має права передавати такі експонати без дозволу вищих органів. Про ситуацію проінформовано обласну державну адміністрацію, правоохоронні органи", - зазначає адміністрація музею.

Тим не менш, 10 травня п'ять терористів, троє з яких були озброєні автоматами, прийшли до військово-історичного музею і вимагали видати їм рушницю з метою детального вивчення можливості її використання для захисту "ДНР".

"Співробітниками музею було викликано наряд державної служби охорони та слідчих органів, які детально зафіксували факт вилучення макетів зброї, - йдеться у повідомленні музею. - Щоб уникнути ескалації напруженості було ухвалено рішення про тимчасову передачу представникам "Ради Донецької Народної Республіки" ПТРС та 2-х масогабаритних макетів автоматів АК-47 із оформленням відповідних документів".

Дивіться також: Екскурсія Донецьким краєзнавчим музеєм. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.