Спецпроект

У Музеї Ханенків - виставка антивоєнних офортів Гойї

Музей Ханенків відкрив для відвідувачів перлину свого графічного зібрання – антивоєнний цикл офортів Франсіско Гойї (1746-1828) "Жахи війни".

На сьогодні це єдина в Україні повна серія гравюр, надрукованих з оригінальних авторських дощок.

Франсіско Гойя був першим художником, який побачив війну саме як Абсолютне Зло. В його офортах не лишилося ані ефектних батальних сцен 18 століття, ані струнких вершників 19-го, ані відчайдушних атак, ані героїчних фортець в облозі. Лише тотальна катастрофа: вірусна епідемія божевілля, через яку люди забувають, що вони є люди.

Гойя працював над антивоєнною серією гравюр у 1810-1820 роках і втілив у 80 аркушах свій травматичний досвід участі в подіях Піренейської війни.

У 1808 році Наполеон, скориставшись народним повстанням в Іспанії, почав завоювання країни, що була політично і стратегічно важливою для французів, оскільки мала контрольований доступ до Середземного моря.

Початкові  аркуші серії "Жахи війни", від  2 до 47, є свідченням репортера, чи навіть "стрімера", який наживо бачив наслідки облоги Сарагоси, бої та партизанські акції поблизу Мадрида.

Ряд гравюр (48-64) документує сцени голодомору, що вразив столицю у 1811 – 1812 роках й забрав 20 тисяч життів.

Сімнадцять останніх аркушів серії – символічні видіння Гойї, роздуми про долю, як він казав, "розчленованої" країни, де після років кривавих воєнних випробувань відновилися деспотична монархія Бурбонів і тортури інквізиції.

З огляду на жорстку цензуру, "Жахи війни" не були опубліковані за життя Гойї. Художник  надрукував лише  пробну серію відбитків, яку подарував своєму другу – історику мистецтв Сеану Бермудесу. Цей зшиток Гойя назвав "Фатальні наслідки кривавої війни Іспанії з Наполеоном та інші вражаючі видіння".

На кожній гравюрі  він від руки написав номер та назву. Відколи у 1828 році Гойя був змушений емігрувати, авторські мідні дошки зберігав його син Хав’єр.

 

Лише у 1863 році Королівська Академія красних мистецтв у Мадриді вперше видала повну серію, давши їй назву "Жахи війни" (Los Desastres de la Guerra). 

Номери та оригінальні написи на аркушах (навіть з орфографічними помилками Гойї) були скопійовані з альбому Бермудеса й вигравірувані на мідних пластинах, з яких здійснювався друк. Академія декілька разів повторювала наклад, востаннє – у 1937 році.

Музей Ханенків володіє відбитками четвертого видання 1906 року, які знавці високо цінують - зокрема завдяки якості паперу.

Музей придбав гравюри у художника М.А. Шаронова напередодні Другої світової війни, у квітні 1941 року.

Виставка триватиме до 25 травня.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Генерал-хорунжий Юрко Тютюнник. «Народження моє припало на самісінький Великдень…»

На Великдень, 20 квітня 1891 року народився майбутній член Центральної Ради, український військовий діяч, повстанський отаман, командувач Другим зимовим походом генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України зберігаються унікальні документи про його життя і діяльність, особисте листування, рукопис книги "Зимовий похід 1919–1920 рр.", а також світлини, які досі ще не публікувалися.

Чому «Пушкіни» в публічному просторі - це ворожа російська пропаганда

Оспівував загарбницькі війни Російської імперії і брав у них участь. Виправдовував воєнні злочини російської армії. Заперечував право українського, польського, народів Балтії на державність. Паплюжив гетьмана Івана Мазепу. Його ім'я нині ворог використовує як ідеологічну зброю: "Херсон — полуденный край России",— банер з цією цитатою розвішували на біл-бордах росіяни під час окупації Херсону. Мова піде про одного із найвідоміших ідейно-культурних маркерів російського імперіалізму — письменника Алєксандра Пушкіна.

Не товариш. Фантастичні вибори великого 1990 року

Моментально з бридливістю повертаю посвідчення: «Заберіть це! Я їм не товариш! Я член Української Республіканської партії». І – о, диво! – для мене, єдиного із 450 депутатів, було виготовлено посвідчення без слова "товариш"!