Джемілєва висунули на Нобелівську премію миру

Низка громадських організацій Татарстану (республіка у складі Російської федерації) висунули лідера кримських татар Мустафу Джемілєва на здобуття Нобелівської премії миру.

Серед цих організацій - Рада старійшин, Татарський громадський центр та Меджліс татарського народу, повідомляє BBC.

"Безсумнівно, Мустафа Джемілєв – один із найбільш гідних претендентів на цю престижну премію", - йдеться у спільній заяві татарських організацій.

Вони наголосили, що завдяки пану Джемілєву "кримські татари стали інтегрованою частиною українського суспільства" і "беруть активну участь у державно-політичному будівництві сучасної України".

У березні висунути пана Джемілєва на здобуття Нобелівської премії миру українську владу закликав колишній прем’єр-міністр України Євген Марчук.

Мустафа Джемілєв iз 1960-х років вів у Радянському Союзі дисидентську і правозахисну діяльність.

Він 15 років відсидів у радянських таборах, борючись за право свого народу повернутися на батьківщину з місць сталінської депортації. Очолюваний Джемілєвим кримськотатарський національний рух досяг цієї мети виключно мирним шляхом. З 1991 до 2013 року він був головою Меджлісу кримськотатарського народу.

Раніше Джемілєва вже двічі - у 2009 та 2011 роках - висували на здобуття Нобелівської премії миру.

1998 року Мустафа-ага став лауреатом щорічної правозахисної премії імені Нансена Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, а 15 квітня 2014 року його нагородили Орденом Турецької Республіки – найвищою державною нагородою цієї країни.

22 квітня 2014 року Джемілєву, який різко виступає проти анексії Криму Росією, при виїзді з Криму невідомі люди зачитали та вручили акт про заборону на в’їзд на територію Росії до 2019 року.

Нобелівська Премія миру - одна з п'яти Нобелівських премій, заснованих заповітом шведського винахідника і підприємця Альфреда Нобеля. Вручається з 1901 року. Торічний лауреат - міжнародна Організація із заборони хімічної зброї.

Відповідно до волі Нобеля, Премія миру повинна присуджуватись фізичним особам або організаціям, які "зроблять найбільший або найкращий внесок у дружні стосунки між націями, у скасування або скорочення чинних армій та в проведення мирних зібрань".

Дивіться також:

"Россия против Мустафы Джемилева". 1976 рік

Як депортували кримських татар і що з того вийшло

Анексія 1783 року. Російська імперія захоплює Крим

Волзькі татари згадали, як Іван Грозний брав Казань. ФОТО

"Русский Крым"? Національний склад регіону в 1897-2001 рр.

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Про "народ-дисидент" і "розчарованих патріотів" України

Два береги одного Степу. Про дружбу козаків і татар

Інші матеріали за темою "Кримські татари"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.