Спецпроект

Сьогодні - 65 років Музею Шевченка в Києві

24 квітня 2014-го Національний музей Тараса Шевченка відзначає 65 років з дня відкриття першої експозиції (тоді ще Державного музею) у Києві на бульварі Тараса Шевченка, 12.

Про це ІП повідомили у прес-службі музею.

Шлях до створення єдиного національного шевченківського осередку був складним і тривалим: приватна збірка Василя Тарновського, Музей українських старожитностей у Чернігові, Галерея картин Шевченка в Харкові, Республіканська ювілейна шевченківська виставка, Центральний державний музей Т. Г. Шевченка у Києві.

22 червня 1948 року була прийнята постанова "Про відкриття Державного музею Т.Г.Шевченка в м.Києві на бульварі Т. Шевченка, 12".

Новому музейному закладу передавалися всі експонати, що перебували тимчасово у Харкові, а також малярські роботи Шевченка зі збірок музеїв Української РСР та інших республік.

Організації музею сприяли українські культурні діячі: П. Тичина (нарком освіти УРСР), М. Бажан (голова урядової комісії), академік О. Білецький, шевченкознавець Є. Кирилюк, художники В. Кричевський, М. Бурачек та інші.

На початку березня 1949 року відбувся перегляд новозбудованої експозиції комісією, а 23 квітня РНК УРСР винесла Постанову про відкриття музею, першим директором якого було призначено Миколу Івановича Мацапуру. Це стало однією з найвизначніших подій в історії вшанування пам’яті Тараса Шевченка.

У 1989 році до 175-річного ювілею Т. Г. Шевченка після капітального ремонту та наукової реставрації приміщення було відкрито другу експозицію, оновлення якої відбулося 2006 року.

31 березня 2001 року музей отримав статус Національного.

У 2014 році до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка у музеї було проведено ремонтно-реставраційні роботи, підготовано і відкрито нову експозицію, де вперше за всю історію музею в приміщенні на бульварі Т. Шевченка, 12 створено умови для постійного представлення доробку Тараса Шевченка-художника (як живопису, так і графіки) в оригіналах.

Прес-служба зазначає, що в музеї:

"створивши історичний, літературний, художній контекст, показано значення Тараса Шевченка для України, означено його вагоме місце у світовій культурі через історію геніальної людини, що складається з історії про родовід; історії про те, як і чому представник петербурзької богеми, на якого чекало блискуче майбутнє успішного, модного й вочевидь благополучного художника, обирає інший шлях – для себе й свого народу, – уклавши "Кобзар" 1840 року.

Тобто, це розповідь Історії про людину, яка завжди робила вибір не на користь власних інтересів, а заради конструювання словом генія достойного майбутнього його країни".

Дивіться також інші матеріали за темою "Ювілеї"

У широкому шпагаті. Дипломатія "Одноденної держави"

Гітлер спростував заяви, згідно якими він був, начебто, вплутаний в українські справи: "Якщо я б був пов'язаний з українцями та їхніми політичними планами, то у Відні не проголошував б арбітражного рішення, яке зробило Карпатську Україну нежиттєздатною".

Шевченко у Вашингтоні. Боротьба за цінності

Процес встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні в 1964 році з нагоди 150-річчя від дня його народження розтягнувся у часі на кілька років і набув неабиякого резонансу у закордонній пресі. Водночас досі так і не стали надбанням гласності заходи кдб срср навколо тієї події. Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України дають змогу нині побачити, як діяли за тих обставин і яку позицію займали представники кремлівського керівництва, американських політичних кіл і української діаспори.

"Ми позбулися «пушкіних», «Московської» ковбаси і «Тульських» пряників", - Олег Пустовгар

Процеси очищення інформаційного та публічного простору від російської присутності прискорилися після повномасштабного вторгнення Росії. Утім, роботи ще багато. Що вдалося зробити в цьому напрямі за останні роки на Полтавщині, а які питання ще варто розв'язати, – розповів у інтерв'ю представник Українського інституту національної пам'яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

"Ніколи не казав": "Вперед, хлопці!", завжди: "За мною!"". Пам'яті Сергія Короля

Крайній бій командир "Махно" провів 24 лютого 2023 року. Впродовж ночі ворог вів постійний артилерійський обстріл, а близько 7 години ранку розпочав піхотний штурм з трьох сторін. Командуючи підрозділом та беручи безпосередню участь у стрілецькому бою, Сергій Король не допустив захоплення позицій переважаючими силами противника. Під час бою, який тривав майже шість годин, командир "Махно" загинув.