Спецпроект

МУЗЕЙНИКИ: СТАРОДРУКИ З МІЖГІР'Я - НЕ З ДЕРЖАВНИХ КОЛЕКЦІЙ

Працівники Національного музею книги і друкарства стверджують, що журналісти Громадського ТБ помиляються, коли кажуть про музейне походження знайдених у маєтку екс-президента Януковича старовинних книжкових видань.

Про це йдеться в коментарі експертів, який оприлюднила на своїй Facebook-сторінці директор музею Валентина Бочковська.

"Прошу озвучити на громадському ТВ коментар щодо статті вашого колеги Дмитра Гнапа "Найбільша крадіжка Януковича", - написала Бочковська. -  Мені особисто вдалося побачити ці книги, про які йдеться в статті, оскільки ми були офіційно запрошені для експертизи цих видань y присутності медіа".

Як відомо, у Межигір'ї були знайдені стародруки, зокрема, й виданий 1574 року у Львові Іваном Федоровим "Апостол" - першу друковану книгу в Україні.

Експерти, серед яких були також заступник директора музею, член Комісії з повернення культурних цінностей Людмила Хауха і громадський діяч Тарас Компаніченко, запевнили, що жодна зі знайдених книжок не належить Музею книги і друкарства.

"В музеї зберігається та експонується один примірник львіського видання "Апостола" 1574 року, - підкреслила Бочковська. - З часу створення музею інших примірників "Апостолу" Івана Федорова в колекції музею ніколи не було".

За словами музейника, в наукових колеціях світу нині зберігається 118 примірників цього видання "Апостола". Відомо також, що книга, видана в 1574 році накладом приблизно в 1300 примірників, зберігається в багатьох приватних колекціях та регулярно з'являється на аукціонах.

Бочковська додала, що на жодному зі стародруків, знайдених у Межигірї, немає відповідних позначок та штампів державних музеїв та колекцій - тож, можливо, книги "знаходились у приватних колекціях та були подаровані чи придбані на аукціонах".

За її словами, виявлені в Межигір'ї книги також оглянули спеціалісти з Національної бібліотеки ім. Вернадського, зауваживши, що їхніх книг там немає.

"Зважаючи, на вищесказане, вважаємо, що інформація викладена некоректно щодо музеїв та наукових установ, оскільки до нас пан Гнап не звертався, не перевіряв інформацію, і, на жаль, не володіє темою", - наголосила музейник.

Дивіться також: "Історія української книги в експонатах Музею друкарства. ФОТО"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.