Спецпроект

Знайдені в Межигір'ї предмети мистецтва покажуть у Художньому музеї

Усе найкраще, що Янукович залишив по собі в колишній резиденції, покажуть у Національному художньому музеї.

Про це повідомляє ТСН.

Усього із Межигір'я до НХМУ привезли більш як півтисячі нових експонатів, серед них - ваза і тарілка роботи Пікассо, ікона Покрова XVII-го століття і навіть "Місячна ніч" класика-мариніста Івана Айвазовського.

Якщо навіть ці раритети покинули у Межигір'ї, можна тільки здогадуватись, наскільки цінні речі таки вивезли з України. "Начебто був Босх, начебто був Рембрандт, начебто, але підтвердження ми цьому не маємо", - зазначили музейники.

Найближчим часом знайдені у екс-резиденції екс-президента речі перевірять на автентичність і на походження. В Україні є цілий каталог мистецьких творів, які викрали із музеїв і приватних колекцій.

Тим часом експерти спробували оцінити картини, ікони, зброю, вази та інші артефакти, які можна роздивитися на записах із камер спостереження, що зафіксували організовану втечу Януковича з Межигір'я.

Експертами виступили куратор приватних колекцій, мистецтвознавець Едуард Димшиць і директор аукціонного та антикварного дому Леонід Комський.

За словами експертів, автором одного з лісових пейзажів є сам Іван Шишкін, а вартість такої роботи - близько $500 тисяч. Про те, що у колекції Януковича могла бути картина такої вартості, доводить факт виявленого у Межигір'ї полотна Василя Полєнова "Христос і грішниця", яке коштує приблизно 4 млн фунтів стерлінгів.

Серед зафіксованих камерами спостереження картин одна - із морським пейзажем - дуже схожа на творчість Айвазовського.

Разом із десятками картин та ікон із Межигір'я повивозили десятки чи навіть сотні антикварних ваз, статуеток і ще багато чого, запакованого у коробки.

Головний зберігач НХМУ Юлія Литвинець підтвердила Історичній Правді факт виявлених у Межигір'ї картин і приготування відповідної експозиції. Точна дата відкриття наразі невідома, оскільки зі знайденим іще працюють експерти.

Як відомо, від 22 січня до 15 березня 2014 НХМУ було зачинено у зв’язку із протистоянням на вулиці Грушевського та облогою території музею внутрішніми військами і спецпризначенцями.

У лютому працівники НХМУ висловили бажання отримати у свою експозицію катапульту, які використовували протестувальники під час сутичок. Зараз ця катапульта вже отримала охоронний документ від музею, повідомила головний зберігач Історичній Правді.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.