Спецпроект

Скарби Межигір'я показують у Національному художньому музеї. ФОТО

Предмети розкоші та артефакти із резиденції екс-президента України Віктора Януковича тимчасово перевезли до Національного художнього музею України.

Про це повідомляє УП.Життя.

За словами Анни Вівчар, завідувачки науково-дослідного відділу фондів НХМУ, "скарби" до музею привозили партіями.

На сьогоднішній день кількість експонатів сягнула вже 250 найменувань.

 Фото: shaitana shaitanovski з Facebook

Серед найцінніших речей - перша українська друкована книга, "Апостол" 1574-го року, виданий Іваном Федоровим у Львові.

 

На запитання про те, чи будуть експонати доступні для широкого загалу, Анна Вівчар каже, що наразі важко дати відповідь на це питання, бо Національний художній музей - це тимчасова база для "скарбів".

)

Всі експонати треба сортувати та передавати до профільних музеїв. Книги, наприклад, мають бути доправлені до музею книги, і так далі.

 

"Коли музейники зберуть все до купи, ми будемо вирішувати, що з цим робити далі", - каже вона.

 

Художній музей став єдиним місцем, де знаходяться всі експонати. Це робиться для того, щоб не розгубити та не розпорошити експонати по різним місцям.

 

Заввідділу фондами також каже, що оскільки ще нині є багато роботи із систематизацією предметів, показати їх широкому загалу поки що неможливо. 

Дивіться також: "Музейники кажуть, що стародруки з Межигір'я - не державні"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.