Громадськість розповіла, яким має бути новий міністр культури

Представники культурної сфери назвали критерії, яким мусить відповідати кандидатура на посаду міністра культури України. Серед ключових вимог - відсутність попереднього досвіду державної служби.

Про це йдеться у відповідній петиції, під якою станом на 01:00 26 лютого вже підписалося 800 осіб.

Автори звернення вимагають від народних депутатів узяти до уваги негативний досвід останнього десятиліття, коли на посаду міністра культури України призначали або бюрократів радянського зразка, або лояльних до влади митців без управлінського досвіду.

"Лише зрозумілі критерії, які підтримує і з якими погоджується фахове середовище, експертна спільнота і громадськість разом із представниками законодавчої та виконавчої влади, дозволять прийняти ефективне кадрове рішення й уникнути численних помилок минулого", наголошується у зверненні.

На думку підписантів, кандидатура міністра культури України має відповідати таким критеріям:

- Тривалий досвід впровадження інновацій та ефективного управління в царині культури: створення і/або управління культурними інституціями, програмами, довгостроковими проектами, вагомими для культурної спільноти і/або аудиторій культури.

- Обізнаність із європейським досвідом розвитку культури та культурної політики, що має бути засвідчене відповідними публікаціями або освітою, практичною діяльністю, участю в аналітичних проектах тощо.

- Реноме чесного управлінця та довіра професійної спільноти.

- Відсутність попереднього досвіду держслужби.

- Кандидат повинен публічно задекларувати власну волю до реформування галузі культури, впровадження принципів демократії, прозорості та громадського контролю діяльності ввіреного йому  міністерства.

"Культура поряд із освітою відіграє ключову роль у формуванні державотворчих цінностей суспільства та його ідентичності, - підкреслюють автори звернення. - Саме культура визначає, як суспільство мислить, діє та бачить своє майбутнє. Сфера культури є надзвичайно резонансною і помилка тут коштуватиме надзвичайно дорого".

Серед тих, хто вже підписав петицію - Оксана Забужко, Сергій Жадан, Андрій Курков, Ірина Славінська, Влада Осьмак, Алевтина Кахідзе, Олександр Ройтбурд, Віра Агеєва, Владислав Троїцький і ще сотні громадян і діячів культури та освіти.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.