Спецпроект

Фонди Музею історії Києва евакуюють з Українського дому

Фонди Музею історії Києва з Українського дому переносять у виставкову будівлю музею на вулиці Богдана Хмельницького, 7.

Про це повідомляє прес-служба голови підкомітету ВР з питань охорони та популяризації культурної спадщини Олександра Бригинця.

За словами нардепа, головна робота впала на плечі співробітників, але комендатура Майдану, як може, сприяє в порятунку київських реліквій.

"Це відбувається тому, що "Беркут" вже двічі грабував і нищив фонди Музею в Українському домі, - пояснив Бригинець. - Крім того, влада застосовує технологію підпалів будинків, де знаходиться громада і майданівці, тому музейники бояться, що доля Будинку профспілок може чекати і на Український дім, в якому на 4-5 поверхах знаходяться фонди Музею історії Києва".

Нагадаємо, в ніч з 18 на 19 лютого було пограбовано і погромлено Музей історії Києва, частина колекції та фондосховища якого знаходяться у приміщеннях на верхніх поверхах Українського дому. Події відбулися після того, як будівля перейшла під контроль міліціонерів.

Музей історії Києва створено в 1978 році, з 1982-му він знаходився у Кловському палаці на Липках. У травні 2004 року будівлю палацу передали Верховному Суду, а музей переїхав на верхні поверхи Українського дому.

У серпні 2012 року КМДА передало музею приміщеня скандальної забудови над метро "Театральна". Однак площі вистачає тільки на експозиції, фонди ж і далі зберігаються в Укрдомі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.