Падіння Ленінів в Україні посилилося. СТАТИСТИКА

Після подій 8 грудня у Києві в Україні пошкодили або спробували пошкодити не менше 19 пам’ятників Володимиру Леніну.

Такі підрахунки наводить видання Тиждень.ua.

Як відомо, 8 грудня протестувальники звалили і розбили пам'ятник Леніну на Бессарабській площі. Скульптура вважалась головним монументом Леніна в УРСР.

Після знесення в 1991 році за рішенням Київради пам'ятника Жовтневій революціїна нинішньому Майдані Незалежності бессарабський Ленін був місцем проведення масових заходів прорадянських політичних партій.

11 грудня на Волині у Любешові на території, що належить офісу КПУ, члени партії демонтували пам’ятник Ленін з власної ініціативи.

Зранку 30 грудня в місті Ватутіне (Черкаська область) пам'ятник лідеру більшовиків звалили четверо невідомих. За кілька годин працівники комунальних служб повернули скульптуру на місце, але вже з відбитим носом.

Найбільше пам’ятників "вождю світового пролетаріату" зруйнували на Одещині. Так, вночі 9 грудня невідомі відбили погруддя пам'ятника, встановленого біля клубу залізничників міста Котовська.

4 січня у Миколаївському районі пошкодили пам'ятник Лєніну в парку біля будинку "Центр дозвілля". У міліції потім заявили, що пам'ятник упав сам.

5 січня у райцентрі Березівка (Одеська область) пам’ятник Леніну облили чорною фарбою.

21 січня у місті Татарбунари (Одеська область) пам’ятнику Леніна відбили голову. Представники місцевої влади стверджували, що пам'ятник розвалився від старості (його встановили у 1970 році).

10 січня у райцентрі Машівка Полтавської області обезголовили пам'ятник Леніну. Цього ж місяця в Алчевську Луганської області на пам’ятнику Леніну написали "Кат".

Також у січні пам'ятник Леніна зруйнували у Кривому Розі, неподалік від залізничної станції Кривий Ріг-Західний. У чавунного погруддя відбили голову, сам постамент залишився неушкодженим.

23 січня впав пам’ятник вождю у селі Центральне Снігурівського району (Миколаївська область). Місцева влада також відзначала, що бюст довгий час знаходився в аварійному стані .

Того ж дня в Ізюмі на Харківщині облили пам'ятник Леніну червонною фарбою. А вже 30 січня в Ізюмі в тому ж місті невідомі розмалювали пам'ятник на центральній площі міста. На постаменті з'явилися низка написів червоною фарбою: "Не сотвори собі кумира", "Закон" та інші.

30 січня на землю впав пам’ятник Леніну у Фастові на Київщині. У міліції розповіли, що невідомі за допомогою лебідки і троса повалили пам'ятник заввишки близько 6 метрів.

У січні також пострадали пам'ятники Вінничини. У Побережному невідомі відрізали скульптурі голову. А в Ямполі пам'ятник Леніну демонтували і встановили на його місці пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому.

1 лютого невідомі частково відірвали голову пам'ятнику Леніну у райцентрі Чорнобай Черкаської області.

7 лютого було викрадено пам'ятник Леніну, що стояв перед будівлею райдержадміністрації міста Шепетівка (Хмельницька область).

6 лютого у Сумах офіційно прибрали з постаменту скульптуру Леніна біля палацу культури "Хімік". Згідно з прийнятим минулого року рішенням міської ради, згодом приберуть і останній  пам`ятник Леніну, що наразі стоїть на масиві Дуровщина.

Володимир Ульянов (Ленін) - ключова фігура у партії більшовиків (відлам Російської соціал-демократичної робітничої партії), керівник державного перевороту в Російській республіці в жовтні 1917 року), ідеолог створення СРСР.

Як відомо, 8 грудня 2013 року в Києві було зруйновано пам’ятник Ленінові на бульварі Шевченка. Відповідальність за акцію взяла на себе партія "ВО "Свобода". КМДА запропонувала встановити на постаменті з-під Леніна монумент київському меценату і підприємцю XIX сторіччя Ніколі Терещенкові.

В серпні 2013 року Новоград-Волинська міськрада вирішила демонтувати пам'ятник Леніну на центральній площі міста. У червні 2013 року депутати Сумської міськради проголосували за демонтаж двох монументів Леніну в місті.

У лютому 2013 року року активісти партії "ВО "Свобода" на чолі з нардепом Ігорем Мірошниченком зруйнували в Охтирці пам’ятник Володимиру Леніну.

У березні 2013 року невідомі особи завдали пошкоджень та руйнувань меморіалам героям національно-визвольних змагань Бандері та Шухевичу.

Пізніше доктор історичних наук Георгій Касьянов нагадав, що руйнування пам'ятників без рішення органів місцевого самоврядування є вандалізмом, і звернув увагу на те, що тема історії часто використовується для того, щоб відвернути увагу суспільства від соціально-політичних питань.

МВС заявило, що масове руйнування пам'ятників в Україні розпочалося тільки цього року.

У листопаді 2011 року нардеп від КПУ Євген Царьков заявив, що комуністи відновили в Україні 80 пам'ятників Леніну.

Дивіться також інші матеріали за темами "Ленін" та "Монументи"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.