Спецпроект

З'ЯВИВСЯ МУЗЕЙ КРИМСЬКИХ ТАТАР

У Судаку працює приватний музей історії кримських татар.

Його відкрив учасник кримськотатарського національного руху Ільвер Аметов, повідомляє Krymtatar.in.ua із посиланням на прес-службу Меджлісу.

У музеї експонується приватна колекція раритетних, антикварних і унікальних речей, що оповідають про історію кримськотатарського народу та його національний рух.

Протягом довгих років Ільвер Аметов скрупульозно збирав експонати і продовжує поповнювати свою колекцію. Музей було відкрито два роки тому.

"Все почалося з глиняного глечика, який мій батько в ніч масової депортації 18 травня 1944 року кримськотатарського народу з Криму, наповнив зернами пшениці, – розповів Ільвер Аметов. – Вміст глечика на певний час став порятунком для нашої сім’ї по дорозі в місця заслання, і майже через 50 років, цей глиняний глечик повернувся з нашою сім’єю знову в рідні місця мого батька. По суті, глечик став першим історичним експонатом у моїй колекції".

Серед експонатів музею можна зустріти безліч оригінальних предметів, датованих, зокрема, і періодом середньовіччя. Це різноманітні види національної зброї, гончарні вироби, монети, прикраси, фотографії, предмети побутової культури кримських татар, і навіть копія автентичного одягу середньовічного воїна.

Дивіться також інші матеріали за темою "Кримські татари"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.