Спецпроект

Одесити святкують річницю Ланжерона. ФОТО

На честь його 250-річчя в Одеському історико-краєзнавчому музеї відкрилася виставка.

Про це пише timer.od.ua.

Виставковий проект "Достойний слави він " знайомить глядачів з найбільш яскравими епізодами життя Олександра  де Ланжерона, губернатора Новоросійскього краю, видатного воєначальника, самобутнього літератора, мецената.  Ланжерон був нащадком давнього французького аристократичного роду. Вже в юному віці (19 років) він перетнув Атлантику та взяв участь у боротьбі за Незалежність Сполучених Штатів Америки, за що був нагороджений орденом Цинцинатті. Пізніше, вступивши на військову службу до Росії, Ланжерон брав участь у штурмі Ізмаїла в загоні адмірала Де Рібаса, уцілів у жорстокій Аустерлицькій битві 1805-го року, командував російськими військами у Вітчизняну війну 1812-го року і згодом став наступником славетного Дюка Рішельє в Одесі.

 

Проект "Достойний слави він" заснований на матеріалах Одеського історико-краєзнавчого та Одеського археологічного музеїв, Державного архіву Одеської області, наукової бібліотеки Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова і приватних зібрань Тараса Максимюка та Анатолія Дроздовського. Найцінніший експонат виставки - лист Олександра де Ланжерона князю Потьомкіну-Таврійському з проханням про вступ до лав Російської армії, що стоїть під стінами Ізмаїла (1790).

Як відомо, в Одесі є Ланжеронівська вулиця, Ланжеронівський спуск, арка Ланжерона та навіть мис Ланжерон. 

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.