"Свобода" пропонує не святкувати, а сумувати за загиблими

Партія "ВО "Свобода" закликає оголосити 6 листопада Днем скорботи за українцями, які загинули під час форсування Дніпра.

Про це повідомляє прес-служба партії, називаючи битву за Дніпро "однією з найтрагічніших сторінок української історії періоду Другої світової війни".

"За різними оцінками істориків, під час форсування Дніпра 1943 року загинуло від 417 тис. до 1 млн українців на противагу 55 тисячам загиблих німців [англомовна Вікіпедія говорить про 280-380 тисяч убитих червоноармійців (включно з союзними чехословаками) і близько 400 тисяч убитих німців і румунів - ІП]", йдеться у заяві партії.

"Свобода" закликає цього дня оголосити жалобу за загиблими українцями, "як того вимагають християнські традиції".

За словами прес-служби, влада намагається популяризувати цю трагічну дату, перетворюючи її на гучне "святкування 70-ї річниці визволення Києва від фашистських загарбників".

"А що, власне, пропонують святкувати киянам намісники режиму? - ідеться в заяві. - Факт загибелі сотень тисяч українців, яких неозброєними кремлівське командування в особі Жукова і Ватутіна кинуло в холодну дніпровську воду?".

Битва за Дніпро - ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР проти армій Третього рейху та Румунії, тривала з серпня по грудень 1943 року.

Київська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада - одна зі складових битви.

Битва за Дніпро була однією з наймасштабніших операцій світової історії. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати складають від 1 до 2,7 млн людей.

Внаслідок битви радянські війська зірвали нацистські плани стабілізувати фронт, узяли під контроль усю Лівобережну Україну, визволили Київ і захопили кілька важливих плацдармів на правому березі Дніпра, що уможливило подальші успішні наступи.

Дивіться також:

Янукович подивився реконструкцію форсування Дніпра. ФОТО

На Черкащині відзначили 70-річчя Десанту Смерті. ВІДЕО

"У вогні не згорів, у Дніпрі не втонув". Спогади про форсування

У Києві - "гіперреалістична" виставка про звільнення міста. ФОТО

"Під Ясногородкою діда поранило. Той осколок він носив до смерті"

Відкрилася виставка про Київ під час і після окупації. ФОТО

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.