АНОНС: вечір до 500-річчя Оріховського-Роксолана

Музей книги і друкарства та рух "Простір свободи" запрошують на вечір з нагоди 500-ліття визначного українського письменника, полеміста Станіслава Оріховського-Роксолана.

У програмі вечора – розповіді дослідників про цю унікальну людину, тексти Оріховського, музика доби Відродження, інтерактивне спілкування і призи для найкмітливіших глядачів.

З постаттю Станіслава Оріховського ознайомлять письменник Валерій Шевчук, філософ, історик, перекладач Володимир Литвинов, музикант, мистецтвознавець Тарас Компаніченко, художник, музикант Ярема Шевчук та інші.

Час і місце заходу: 6 листопада, 19:00. Музей книги і друкарства України (Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 9 (територія Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника).

Станіслав Оріховський Роксолан (1513–1566) – обличчя української неолатиністики та, за висловом Валерія Шевчука, "князь українських гуманістів". Його інтелектуальна спадщина (переважно латинською мовою) об’ємна і жанрово різноманітна, саме тому вона об’єднує представників різних галузей гуманітаристики – і не лише в Україні.

Станіслав Оріховський

Оріховський отримав ґрунтовну вищу освіту, навчаючись у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах, з метою вдосконалення своїх знань відвідав Венецію, Рим, Лейпціг.

Товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом-старшим. Автор численних праць латинською та кількох – польською мовами, присвячених переважно питанням державного устрою та релігії.

Одним із перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади, натомість надавав перевагу договірній теорії походження держави, яку вважав спілкою громадян, пов’язаних правом і спільною користю.

Візитівкою автора у новітній історії стало гасло "Ruthenorum me esse et libenter profiteor" – "Я русин [українець], і охоче про це виголошую".

Серед його праць, перекладених українською В. Литвиновим та М. Трофимуком: історико-політичний трактат "Напучення польському королеві Сигізмунду Августу", промови "Про турецьку загрозу", "Лист до короля Сигізмунда", "Промова у справі закону про целібат", послання "До римського папи Юлія ІІІ про схвалення взятого шлюбу", присвячені цій же болючій проблемі етикетний твір "Промова на похороні польського короля Сигізмунда Ягелона", історіобіографія "Життя і смерть Яна Тарновського", практично, автобіографія у формі листа – "До Яна Франциска Коммендоні про себе самого".

Центральною темою творчості Оріховського є тема свободи, надзвичайно важлива для тогочасного письменства: Роксолан вважав свободу найбільшим людським надбанням, "найвищим добром зі всіх добр", природним станом шляхетної натури.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.