У Керчі влада не дає поховати червоноармійців. ФОТО

Представники військово-пошукового клубу "Патріот" принесли до будівлі міськради Керчі (Крим) останки радянських солдатів.

Про це повідомляє Керч.ФМ.

Пошуковці організували вкцію на знак протесту проти дій місцевої влади, яка відмовляється підписувати документи, необхідні для перепоховання знайдених останків.

До будівлі принесли кілька пакетів із знайденими кістками, а також невелику труну з фотографією солдата. Учасники акції також залишили послання до заступника мера Олексія Милованова: "Милованов, снизойди!".

"Це важкий для нас рішення, але влада відмовляється підписувати акти з вересня", - прокоментував акцію представник клубу Олександр Петров.

Йдеться про останки 52 солдатів, знайдених у ході пошукової експедиції. Оскільки влада відмовляється дати санкцію на перепоховання, клубу "Патріот" доводиться зберігати їх у себе.

 

Сам Милованов, який вийшов до пікетників, пояснив свою відмову підписати документи тим, що вони "подавалися в невстановлені терміни". Представники клубу вважають це пояснення несерйозним.

У республіканському комітеті Криму з охорони культурної спадщини, у свою чергу, повідомили, що ще до початку листопада написали лист із проханням про перепоховання останків. "З якої причини документи досі в Керчі не підписали, невідомо", - наголосила голова комітету Лариса Опанасюк.

Раніше представники пошукових об'єднань вже скаржилися на керченську владу, заявляючи, що вона заважає їм працювати.

Дивіться також: "На Чернігівщині влада не дозволяє ховати знайдених пошуковцями солдат"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.