Спецпроект

Українські ЗМІ – експонати музею Новин в Вашингтоні

Майже два з половиною мільйони відвідувачів за п’ять років. Стільки зібрав єдиній у світі музей новин – ньюзіум. Серед експонатів - українські новини. Переважно негативні.

Про це повідомляє radiosvoboda.org.

На відміну від більшості вашингтонських музеїв Ньюзіум платний. За двадцять доларів можна подивитися, як змонтовані рекламні ролики американських президентів, з якими обкладинками вийшли світові медіа наступного дня після терактів у Нью-Йорку, як виглядають розстріляні автівки репортерів і раритетні машини з супутниками для прямих включень. Ба більше, можна самому відчути себе журналістом – у спеціальній інтерактивній зоні.

Семиповерховий музей новин Ньюзіум розташований між капітолієм і Білим домом. На його стіні – перша поправка до конституції США – про свободу слова.  А на вході – перші шпальти сьогоднішніх номерів газет з усієї країни. Серед артефактів усередині музею – брили берлінського муру, фотографії-переможці Пуліцера, одяг убивці Джона Кеннеді й уламки телевежі, збитої під час терактів у Нью-Йорку.

Про Україну в Ньюзіумі – небагато. І переважно – неоптимістично. На стіні міжнародної правозахисної організації Дім Свободи - мапа свободи. Україна тут позначена жовтим кольором, як країна світу, де частково вільні медіа.
 
Згідно з останнім звітом організації, ми в одному кошику з Замбією, Південним Суданом і Кувейтом.

На стіні-меморіалі журналістів, які загинули під час виконання професійних обов'язків українців шестеро. Другий знизу після 2001-го – це Гонгадзе.

Вашингтонський музей новин серед іншого славиться найрозкішнішим у місті видом на Капітолій і багатющим вибором подарунків для журналістів.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.