У Батурині вшанували жертв російської різанини 1708 року

На Чернігівщині вшанували пам'ять жертв Батуринській трагедії, яка сталася 1708-го року під час російсько-шведської війни.

Про це повідомляють "Події і коментарі".

У рамках заходів, присвячених трагічній події, в Чернігівському художньому музеї ім. Григорія Галагана відкрито виставку "Реквієм" із фондової колекції Національного історико-культурного заповідника "Гетьманська столиця".

За словами представника Українського інституту національної пам'яті у Чернігівській області, наукового співробітника Сергія Бутка, з позицій сьогоднішньої історичної науки події в Батурині оцінюються як одна з найбільших трагедій в українській історії.

У храмах Чернігівщини (УПЦ-КП) відправили панахиду по загиблих оборонцях гетьманської столиці й у батуринській церкві Воскресіння Господнього, усипальниці гетьмана Кирила Розумовського, де перепоховали останки вбитих містян, виявлених під час археологічних досліджень.

Батуринська трагедія сталася 2-го листопада (за старим стилем) 1708 року, коли російські війська, захопивши місто, вщент зруйнували оборонний замок і всі будівлі (у тому числі п'ять православних храмів).

При цьому, за різним підрахунками, було жорстоко вбито від 11 до 14 тисяч мешканців, у тому числі дітей, жінок, літніх людей. Кривава різанина сталася за прямим наказом імператора Петра I, який бажав помститися гетьману Івану Мазепі за те, що той став на бік шведського короля Карла XII.

Після знищення Батурина гетьманську резиденцію перенесено до Глухова. З 1760 року Батурин став власністю гетьмана Кирила Розумовського, який мав намір повернути сюди гетьманську столицю.

Дивіться також:

На Печерську знайдено могилу матері Мазепи

Анафема Мазепі: чи існують для неї канонічні підстави?

У Полтаві ставлять п'єсу про зрадників-мазепинців

Палац Мазепи в Росії. На відміну від Батурина, ще цілий. ФОТО

Всі матеріали ІП на тему "Мазепа"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.