Спецпроект

Музей лісового побуту Придніпровського Полісся потребує допомоги

Громадскість закликають допомогти зібрати експонати для "Музею лісового побуту Придніпровського Полісся", який створюється як частина еколого-освітнього центру Регіонального ландшафтного парку "Міжрічинський" в с. Отрохи (Козелецький район Чернігівської області).

Про це повідомив народний депутат Олександр Бригинець.

Міжрічинський регіональний ландшафтний парк (площею більше 100 000 га), в рамках якого створюється музей, не фінансується державою, незважаючи на те, що є державною природоохоронною установою. А відтак існує лише завдяки невеликому колективу ентузіастів та підтримці небайдужих. 

Працівниками парку власними силами у поточному році збудовано споруду музею – великий традиційний дерев’яний зруб та частково зібрано експонати. Кошти на придбання будматеріалів були надані однією із природоохоронних організацій. Наразі триває завершення зовнішніх будівельних робіт та розпочинаються внутрішні – спорудження пічки, оздоблення та фарбування, а також упорядкування прилеглої території – спорудження декоративної огорожі, клумб тощо. 

За задумом, музей має знайомити відвідувачів із давніми місцевими народними лісовими промислами та їх впливом на формування природних екосистем Дніпровсько-Деснянського межиріччя. Окремі невеликі експозиції будуть присвячені лозоплетінню, рибальству, мисливству, бортництву, деревообробці, збиральництву, історії лісової охорони, місцевим повстанським рухам тощо. Одна із експозицій імітуватиме частину типової поліської хати із піччю та покуттю.

Проте для належного оформлення відповідного інтер’єру і експозиції потрібні гроші, яких у парку немає. Кошти потрібні на виготовлення меблів, встановлення підсвітки, розробку і виготовлення декоративно-інформаційних елементів, друк інформаційного буклету, історичних карт та іншої поліграфії, рестав рацію та виготовлення деяких експонатів.

Приблизний кошторис витрат – 10-12 000 грн. По всім витраченим коштам адміністрація РЛП "Міжрічинський" надасть детальний звіт громадськості.

Допомогти можна грошима: перераховувати їх на картку Приватбанку 5211 5373 3142 2852 Василюк Олексій Володимирович (прохання після переказу надіслати смс на номер (095) 255 33 22, щоб ініціатори знали на які цілі перераховані гроші) або передати гроші особисто співробітникам РЛП "Міжрічинський" (Тєстов Петро, (095) 255 33 22Interfan.ua@gmail.com). 

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.