Спецпроект

ЗАМДИРЕКТОРА ГОЛОВНОГО МУЗЕЮ АРМІЇ СТАЛА 23-РІЧНА. Фото

У Національному військово-історичному музеї відбулися серйозні кадрові ротації, внаслідок яких крісло заступника директора дісталось 23-річній Анастасії Фурман.

Про це повідомляє UaInfo.

За твердженням видання, керівництво в головному військовому музеї змінилось після приходу нового керівника Міноборони, якому підпорядковується музей.

Спочатку з музею "брутально звільнили творця системи музеїв Міноборони" - кандидата наук, полковника Віктора Карпова.

Його місце зайняв Владислав Таранець - голова правління клубу "Червона Зірка", відомого своїми масштабними реконструкціями Другої світової війни.

Владислав Таранець. Фото: "Музейний простір"

Як повідомляє видання, Таранець одразу ж звільнив і заступника директора музею полковника М. Абрамова, котрий свого часу встиг попрацювати і на керівних посадах у Генштабі.

 Всі фото - зі сторінок у соцмережах Анастасії Фурман

От на місце полковника Абрамова і  призначили ефектну молоду панночку на ім'я Анастасія Фурман.

 

За інформацією видання, мама Фурман входить до бізнесового оточення нового міністра оборони Павла Лебєдєва.

Співробітникам музею їхня нова начальниця запам'яталась перш за все тим, з якою легкістю вона змінює авто, на яких приїздить на роботу.

 

Національний військово-історичний музей України – це головний музей Міноборони. До його складу входить шість філій, які знаходяться в різних регіонах України: у Луцьку, Первомайську, Севастополі, Івано-Франківську та музей "Пам’яті героїв Крут".

Музей розташовано у Будинку офіцерів на Печерську (ріг вулиці Грушевського і Кріпосного провулку) в Києві.

Як відомо, у січні 2011 року Мінкульт звільнив ряд керівників музеїв. Зокрема, була звільнена з посади гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова. Заповідник очолила Вікторія Ліснича, яка з вересня 2010-го по жовтень 2011 року працювала заступником міністра культури.

Пізніше Лісничу було звільнено внаслідок низки скандалів за участю її радника - моделі Влади Прокаєвої, яка перебувала на посаді кілька місяців 2012 року.

Також звільнено генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську і генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. Місце останньої посів Дмитро Стус.

Було змінено й керівництво Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово.

У квітні 2012 року з посади директора Національного художнього музею України було звільнено Анатолія Мельника. Виконуючою обов'язки директора стала власниця картинної галереї Тетяна Міронова, однак через конфлікт із колективом її було звільнено. Директором НХМУ стала Марія Задорожна.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.