Поховання голови Гестапо знайшли на єврейському кладовищі

Керівник Гестапо [політичної поліції Третього рейху] Генріх Мюллер похований на єврейському кладовищі у берлінському районі Мітте.

Про це повідомляє "Шпіґель" із посиланням на таблоїд Bild.

"Тіло Мюллера було поховане в масовій могилі у 1945 році", - цитує газета директора Центру пам'яті опору нацизму Йоганна Тухеля, який знайшов інформацію про шефа Гестапо у музейних архівах.

Також Bild опублікував офіційний документ, де представники району Мітте підтверджують факт поховання.

Досі вважалося, що Мюллер пережив Другу світову. За повідомленням західних спецслужб, улітку 1949 року його нібито бачили в Карлових Варах [тодішня Чехословаччина].

"Розвідники помилялися, - зазначив з цього приводу Тухель. - Тіло Мюллера поховальна команда знайшла в серпні 1945 року в тимчасовій могилі біля колишнього Імперського міністерства авіації [навпроти цієї споруди розташовувався офіс Гестапо - ІП].

 Могила єврейського філософа Мозеса Мендельсона, похованого на Мітте, і фото Генріха Мюллера. Колаж: Bild.de

Схоже, начальник Гестапо загинув під час фінального радянського наступу на Берлін - 2 травня 1945 року або кількома днями пізніше. 

У серпні тіло Мюллера - за словами Тухеля, на ньому був генеральський мундир із посвідченням особи - перепоховали разом із іншими жертвами на єврейському кладовищі у центрі міста. Пізніше через бюрократичну плутанину інформація про місце поховання зникла.

Пам'ятник євреям-жертвам нацизму на кладовищі в Мітте. Встановлений у 1985 році

"Те, що один із найбільш жорстоких нацистських злочинців виявився похованим на єврейському кладовищі - це обурлива нетактовність, яка паплюжить пам'ять жертв Голокосту", - прокоментував знахідку голова Німецької єврейської ради Дітер Ґрауманн. В юдейському праві земля на кладовищі вважається святою.

Як відомо, у серпні 2013 року у Берліні зрівняли з землею могилу автора нацистського гімну Горста Весселя, оскільки це місце стало культовим для неонацистів.

У березні 2012 року з тих же причин влада австрійського міста Леондінге знесла надгробний пам'ятник із могили батьків Адольфа Гітлера.

У липні 2011 року з тих же причин за рішенням місцевої влади Німеччини було знищено могилу одного з чільних діячів нацистської партії Рудольфа Гесса. Прах Гесса при цьому спалили й розвіяли над морем.

Генріх Мюллер - начальник Гестапо [німецька абревіатура від "таємна державна поліція"], політичної поліції у складі Головного управління імперської безпеки Третього рейху. Його повоєнна доля була однією з найбільших таємниць XX сторіччя, ставши частиною конспірологічних теорій.

Мюллер - організатор "остаточного вирішення єврейського питання" нацистами. Оберштурбанфюрер СС Адольф Ейхман, який керував "єврейським" відділом у Гестапо, був безпосереднім підлеглим Мюллера. Разом вони планували депортацію і знищення європейських євреїв.

Дивіться також інші матеріали за темами "Нацизм" і "Некрополі"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.