Спецпроект

Унікальну дерев'яну церкву на Закарпатті перетворять на музей

Жителі села Колодне у Тячівському районі, щоб уберегти свою 500 - річну дерев'яну церкву для нащадків, планують перетворити її на музей. Тільки таким чином, кажуть вони, їй буде гарантоване нове життя.

Про це пише Мукачево.net.

Сільський голова Колодного Іван Кричфалушій має намір спочатку відреставрувати храм - поміняти прогнилу підлогу, підняти фундамент і зробити дерев'яний паркан навколо церкви.

"Планується реставрація пам'ятника, особливо древніх настінних розписів", - розповідає він.
Іван Кричфалушій, щоправда, висловлює побоювання, що добрі наміри можуть розчинитися в часі. 

Проектно-технічну документацію для проведення реставраційних робіт розробили ще в 2011 році. Як архітектурна пам'ятка, церква знаходиться на балансі відділу культури Тячівської РДА. Вони і повинні подбати про її подальшу долю.

"Якби церкву взяло під свій захист ЮНЕСКО, про неї б дбали більше, - каже він. - Але проблемою стало те, що багато реліквій були вивезені з храму. Під час реставрації будівлі в 1969-1976 роках забрали престол і ікони, які так і не повернули. Ходять чутки, що воні знаходяться десь в Санкт-Петербурзі".

За своє життя церква святого Миколая пережила кілька перебудов. Спочатку вона перебувала в одаря. Як кажуть старі люди, її перевезли на волах і поставили на погорб (кладовище) в центрі села.

Побудована церква за допомогою зрубів без єдиного цвяха. Їх почали використовувати вже під час реставрації. Зберігся унікальний настінний розпис невідомого художника. Старі дзвони перевезли до нової православної церкви. І тільки завдяки своїй непідйомній вазі не знайшов нового власника тріснутий кам'яний престол у дворі церкви.

Однак час не щадить найдавніший храм Європи. Найбільшого руйнування зазнала церква в часи радянського атеїзму.

Дощ майже знищив унікальні образи святих на дерев'яних стінах. Тільки в роки незалежності спільними зусиллями небайдужих людей вдалося припинити руйнування архітектурної спадщини . За гроші гранту, який виділив уряд США (37000 доларів) перекрили дах церкви, на пожертви сільської громади зміцнили стіни, поставили ворота, на вікна - ковані решітки, вимостили кам'яними сходами дорогу на пагорб, де знаходиться церква. Тоді на відкриття реконструйованого храму приходив особисто посол США в Україні Вільям Тейлор.

Але для відновлення первозданної краси дерев'яної пам'ятки потрібно зробити ще дуже багато чого. Тому великі надії відродження 539-річної церкви село Колодне пов'язує з відкриттям музею.

У той же час і місцеві жителі не стоять осторонь. У дерев'яному храмі вже зібрані цінні експонати - предмети домашнього вжитку (глечики, тарілки, бочки, маслобійки, відра та інше дерев'яне начиння), одяг, взуття, рушники, старовинні образи. Їх зносили всім селом, у кого що залишилося з минулого.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.