Спецпроект

Унікальну дерев'яну церкву на Закарпатті перетворять на музей

Жителі села Колодне у Тячівському районі, щоб уберегти свою 500 - річну дерев'яну церкву для нащадків, планують перетворити її на музей. Тільки таким чином, кажуть вони, їй буде гарантоване нове життя.

Про це пише Мукачево.net.

Сільський голова Колодного Іван Кричфалушій має намір спочатку відреставрувати храм - поміняти прогнилу підлогу, підняти фундамент і зробити дерев'яний паркан навколо церкви.

"Планується реставрація пам'ятника, особливо древніх настінних розписів", - розповідає він.
Іван Кричфалушій, щоправда, висловлює побоювання, що добрі наміри можуть розчинитися в часі. 

Проектно-технічну документацію для проведення реставраційних робіт розробили ще в 2011 році. Як архітектурна пам'ятка, церква знаходиться на балансі відділу культури Тячівської РДА. Вони і повинні подбати про її подальшу долю.

"Якби церкву взяло під свій захист ЮНЕСКО, про неї б дбали більше, - каже він. - Але проблемою стало те, що багато реліквій були вивезені з храму. Під час реставрації будівлі в 1969-1976 роках забрали престол і ікони, які так і не повернули. Ходять чутки, що воні знаходяться десь в Санкт-Петербурзі".

За своє життя церква святого Миколая пережила кілька перебудов. Спочатку вона перебувала в одаря. Як кажуть старі люди, її перевезли на волах і поставили на погорб (кладовище) в центрі села.

Побудована церква за допомогою зрубів без єдиного цвяха. Їх почали використовувати вже під час реставрації. Зберігся унікальний настінний розпис невідомого художника. Старі дзвони перевезли до нової православної церкви. І тільки завдяки своїй непідйомній вазі не знайшов нового власника тріснутий кам'яний престол у дворі церкви.

Однак час не щадить найдавніший храм Європи. Найбільшого руйнування зазнала церква в часи радянського атеїзму.

Дощ майже знищив унікальні образи святих на дерев'яних стінах. Тільки в роки незалежності спільними зусиллями небайдужих людей вдалося припинити руйнування архітектурної спадщини . За гроші гранту, який виділив уряд США (37000 доларів) перекрили дах церкви, на пожертви сільської громади зміцнили стіни, поставили ворота, на вікна - ковані решітки, вимостили кам'яними сходами дорогу на пагорб, де знаходиться церква. Тоді на відкриття реконструйованого храму приходив особисто посол США в Україні Вільям Тейлор.

Але для відновлення первозданної краси дерев'яної пам'ятки потрібно зробити ще дуже багато чого. Тому великі надії відродження 539-річної церкви село Колодне пов'язує з відкриттям музею.

У той же час і місцеві жителі не стоять осторонь. У дерев'яному храмі вже зібрані цінні експонати - предмети домашнього вжитку (глечики, тарілки, бочки, маслобійки, відра та інше дерев'яне начиння), одяг, взуття, рушники, старовинні образи. Їх зносили всім селом, у кого що залишилося з минулого.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.