Спецпроект

У Брюсселі відкривається новий музей історії Срібного століття

6 грудня 2013, за чотири роки після відкриття Музею Магрітта, Королівські музеї витончених мистецтв Бельгії представлять черговий проект в Брюсселі - Musée Fin-de-Sciècle. Новий музей розташується на Горі мистецтв - знаменитому районі в центрі міста, де розташовано відразу кілька найважливіших музеїв Бельгії.

Про це пише  tourprom.ru.

У Musée Fin-de-Sciècle представлені роботи знаменитих бельгійських художників, що творили на рубежі 19-20 ст., - Джеймса Енсор, Фернана Кнопфа, Віктора Орта, Леона Спілліарта, Анрі ван де Вельде і Філіпа Вольферса, а також зарубіжних майстрів - Поля Гогена, Огюста Родена, П'єра Боннара, Еміля Галле, Луї Мажорелля, Альфонса Мухи та ін.

Musée Fin-de-Sciècle розповідає про культурне життя Брюсселя на рубежі століть, представляючи його як "культурне перехрестя" Європи і "столицю" стилю модерн ("ар нуво"). "Кінець чогось завжди є початком чогось нового" - ці слова є втіленням концепції нового брюссельського музею. Зібрані тут твори мистецтва відносяться до самих різних галузей творчості - живопису та філософії, поезії та архітектури, літератури та фотографії. Про історію бельгійського і загальноєвропейського Срібного століття розповідають картини, малюнки, скульптури, фільми і предмети декоративного мистецтва.

Експозиція нового музею оповідає про перелом, який традиційне, класичне мистецтво переживало в кінці 19 - початку 20 ст., і зародження таких нових течій, як імпресіонізм, пост-імпресіонізм, нео-імрессіонізм і символізм. Особлива увага при цьому приділяється саме бельгійським художникам, пов'язаним з цими напрямами, - Жану Дельвілю, Анрі Евенполю, Костянтину Меньє, Емілю Клаусу Тео ван Ріссельбергу, Фелісьєну Ропс і Леону Спілліарту. Відмінною особливістю нового музею, як і багатьох інших музеїв Бельгії, є використання найсучасніших технологій, інтерактивний характер експозиції і прагнення задіяти у відвідувачів музею відразу всі органи чуття. Так, пам'ятники архітектури стилю модерн відтворюються за допомогою 3D - проекцій.

Musée Fin-de-Sciècle стане четвертим музеєм, що входять в об'єднання Королівських музеїв витончених мистецтв Бельгії; крім нього та Музею Магрітта в це об'єднання також входять Музей старих майстрів і Музей сучасного мистецтва. Загалом колекція Королівських музеїв витончених мистецтв Бельгії включає в себе твори мистецтва від 15 до 21 ст.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.