На Харківщині перепоховають 130 бійців Червоної армії

11 жовтня у селі Довгеньке Харківської області відбудеться урочисте перепоховання 130 червоноармійців, загиблих при захисті міста в 1943-му.

Церемонія відбудеться за підтримки Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій, повідомляє прес-служба ВГО "Союз "Народна пам'ять".

За словами керівника пошукового об'єднання "Воєнні меморіали "Схід" Віктора Старченка, загиблі на цій висоті солдати принесли себе в жертву заради успіху операції на Курській дузі.

"У серпні 1943 року Південно-західний фронт провів наступальну операцію, завданням якої було відволікання резервів німецьких військ від боїв на Курській дузі, - розповів Старченко. - Тому на захід від села Довгеньке 22 серпня 1943 року 82-га гвардійська дивізія 1-ї гвардійської Армії прийняла на себе удар фашистів. За архівними даними, того дня загинуло 262 бійця".

Під час пошукової експедиції, що тривала протягом липня-вересня цього року на висоті 185,9, пошуковці СПП "Воєнні меморіали "Схід" виявили останки 104 радянських воїнів. Ще 26 захисників, полеглих на цій землі, виявили члени ІПО "Патріот".

Під час експедиції разом з останками було виявлено 8 іменних солдатських медальйонів, медаль "За бойові заслуги" № 194913, дві медалі "За оборону Сталінграда", три гвардійських знаки.

За іменними медальйонам вдалося встановити імена п'ятьох воїнів. Серед них: Курбан-Галієв Мухаметзан, 1902 р.н., Кузякіна Валентина Феоктістовна, 1924 р.н., Кичигин Микола Васильович, 1912 р.н., Лотканов Олексій Андрійович, 1908 р.н. та Єрошенко Микола Тихонович, 1925 р.н.

Початок церемонії 11 жовтня 2013 о 15:00.

Дивіться також інші матеріали за темою "Пошуковці"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.