Спецпроект

ПЕРШИЙ ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ ВОЗНИЦЬКОГО - З ПОЛТАВЩИНИ

Першу музейну премію імені Бориса Возницького отримав науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні Олесь Пошивайло.

Про це повідомляє iPress із посиланням на LB.ua.

Премія "За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи" покликана вшанувати пам'ять мистецтвознавця, директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького (1926-2012), а також нагородити і надихнути музейне товариство.

Першим володарем премії став Олесь Пошивайло - провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішні.

На церемонії Пошивайлу вручили пам'ятну нагороду (статуетку, що являє собою ажурну колону з полірованої сталі, складену з літер прізвища Бориса Возницького та логотипу премії) і грошовий приз у розмірі 20 тисяч грн.

Крім Олеся Пошивайла, на здобуття премії були висунуті 10 номінантів, cеред них - гендиректор Національного музею мистецтв імені Ханенків Віра Виноградова і директор Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького Надія Капустіна.

"Хотілося б зазначити, що голосування не було одноголосним і думки членів експертної ради розділилися, - розповів президент Українського Національного комітету Міжнародної Ради Музеїв і глава експертної ради премії Сергій Лаєвський. - Потім ми вивчали досьє кожного з них, спілкувалися особисто, але в результаті змогли визначити переможця".

"Вже два покоління нашої родини працюють в музеях України, - розповів лауреат нагороди. - Мені хотілося зберегти гончарну столицю в Опішні і гончарну спадщину України в цілому для майбутніх поколінь. Колективом ми зібрали [в Опішні] колекцію з 50 тисяч предметів кераміки, яка сьогодні є найбільшою в Україні".

Нагадаємо, премія Бориса Возницького була заснована Національною культурно-мистецьким і музейним комплексом "Мистецький Арсенал" та Благодійним фондом "Мистецький Арсенал" у березні 2013 року.

Премією відзначаються співробітники музеїв, дослідники, науковці, збирачі-ентузіасти, які своєю діяльністю Цсприяли виявленню, фіксації, збереженню та популяризації національної культурної спадщини, формуванню та збереженню музейних колекцій, створенню новітніх експозицій, реалізації освітніх проектів, застосуванню інноваційних форм діяльності, інституалізації та популяризації музейної сфери.

Оголошення лауреата (одного) та вручення премії відбувається раз на два роки, починаючи з 2013 року. Лауреату вручатиметься диплом та грошова частина премії (20 000 грн).

На здобуття премії можуть бути висунуті окремі особи, які своєю діяльністю сприяли формуванню та збереженню музейних колекцій, створенню новітніх експозицій, реалізації освітніх проектів, застосуванню інноваційних форм діяльності, інституалізації та популяризації музейної сфери тощо.

Дивіться також:

Інші матеріали за темою "Премії"

Борис Возницький: "За 30 років ми зібрали артефактів на 17 млрд євро"

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.