В Україні видали американський бестселер про історію раку

В Україні презентували український переклад книги Сіддгартхи Мукерджі "Імператор усіх хвороб: Біографія раку".

На XX-му книжковому форумі у Львові "Імператор усіх хвороб" увійшла до Топ-20 найкращих книжок форуму.

Книга Мукереджі ( в оригіналі "The Emperor of All Maladies: A Biography of Cancer") - нотатки американця, стажера-онколога, що переросли у велику історію страшної хвороби.

Книга написана з наукової точки зору, однак цілком доступною мовою. У 2011 році за цю роботу автор отримав Пулітцерівську премію – одну з найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики та театру в США.

За словами журналіста Ольги Герасим’юк, "переклад книги Пулітцерівського лауреата Сіддгартхи Мукерджі дає людині опертя й тверду віру - і життя тоді обнімає її, допомагає піднятися й іти".

Сіддгартха Мукерджі – онколог і дослідник у галузі онкологічних хвороб, професор медицини Колумбійського університету, колишній стипендіат Оксфордського університету. Живе у Нью-Йорку.

У Сполучених Штатах одна з трьох жінок і один із двох чоловіків занедужують на цю хворобу упродовж життя. З раком пов’язано близько 15 відсотків загального числа смертельних випадків у всьому світі. В деяких країнах рак перевершив хвороби серця й став найчастішою причиною смерті.

В Україні щороку у 169 тис. чол. вперше діагностують рак і близько 90 тис. людей помирає щороку від цієї хвороби. Понад 1 млн. людей знаходиться на обліку в онкологічних установах України. Разом із серцево-судинними хворобами та травмами онкозахворювання становлять трійку найнебезпечніших для життя українців хвороб.

Книга Сіддгартхи Мукерджі "Імператор усіх хвороб: Біографія раку" перекладена 33 мовами й удостоєна:

- Пулітцерівської премії (2011);

- премії Пен-клубу як кращий науково-популярний твір (2011);

- звання Книги року газети "The New York Times" (2010);

- премії за дослідження в області онкології (2010);

- літературної премії "Guardian First Book Award" (2011);

- Британської літературної премії "Wellcome Trust Book Prize" (2011);

- звання Бестселер № 1 газети "The New York Times".

Твір номіновано на:

- Книжкову премію "The Los Angeles Times" (2010);
- Національну премію літературних критиків США (2010).
 
У 2013 році за ініціативи та підтримки фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" книга була перекладена українською мовою та надрукована "Видавництвом Жупанського".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.