Спецпроект

Музей Марії Башкирцевої планують створити на Полтавщині

На Полтавщині, де народилася відома художниця Марія Башкирцева, планують створити її музей. Його хочуть зробити "живим", тобто, щоб там працювали і центри, де діти могли б розвивати свої творчі здібності.

Про це повідомила директор Фонду "Відродження пам'яті Марії Башкирцевої" Тетяна Швець, пише ukrinform.ua.

Одним з основних експонатів для музею Тетяна Швець називає картину художниці "Жінка, що читає "Розлучення" Дюма". Саме це полотно принесло визнання і славу молодій Башкирцевій. Картину вважали втраченою більше 130 років, але фонду вдалося її відшукати і придбати на аукціоні "Сотбіс". З цією картиною молода художниця дебютувала в 1880 році на відомому Паризькому салоні.

З останніх знахідок, якими похвалилася дослідниця, - формулярний список, своєрідне свідоцтво про народження художниці, знайдене в 2007 році. У розпорядженні фонду вже є чимало речей, якими користувалася Башкирцева - це і бронзова чорнильниця та прикраси, які носила Марія.

Марія Башкирцева народилася в 1858 році в Диканському районі Полтавської області у дворянській родині. Коли їй виповнилося 12 років, вона разом з матір'ю виїхала за кордон. З 1872 року проживала у Франції. З раннього віку у дівчинки був талант до малювання. За своє коротке життя, а померла художниця, не доживши до 26 років, залишила вагому творчу спадщину. Більше 150 картин, малюнків, ескізів і скульптур Марії Башкирцевої зберігаються в кращих художніх музеях і галереях США, Франції, Німеччини, Данії, Італії, Росії, України. Башкирцева стала першою вітчизняною художницею, чиї роботи потрапили в найавторитетніший музей Франції - Лувр. Також її називають першою жінкою-художницею у світі, представленою в Луврі. Відома також своїм " Щоденником", перекладеним багатьма мовами.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.