Спецпроект

Шукають директора Львівського музею народної архітектури

Управління культури департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради проводить відбір претендентів на заміщення вакантної посади директора Музею народної архітектури та побуту у Львові.

Кваліфікаційні вимоги:

- Повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст)

- Післядипломна освіта у галузі управління

- Стаж роботи у галузі культури  на посадах керівників нижчого рівня – не менше 5 років

Компетенція і знання:

- Чинне законодавство України в галузі культури

- Постанови та рішення Кабінету Міністрів, Міністерства культури України, органів місцевого самоврядування, що регламентують музейну діяльність

- Сучасні методи господарювання й управління

- Порядок обміну і зберігання музейних фондів, форми й методи проведення науково-дослідної, експозиційно-виставкової роботи, просвітницької, методичної, реставраційної і видавничої роботи музею

- Передовий досвід роботи вітчизняних та світових музеїв

- Основи трудового законодавства, правила й норми охорони праці, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

Особи, які бажають взяти участь у  відборі, подають на ім'я начальника управління культури такі документи:

-резюме

- мотиваційний лист (до 1 500 знаків)

- копії (скани) документів про освіту, сертифікатів тощо

- стратегічний план розвитку установи з операційними програмами на один, три та п’ять років (мультимедійна презентація + роздруківки на публічній презентації)

- два рекомендаційні листи

Вказані документи надсилати до 15 вересня 2013 року (включно) на електронну адресу culture@city-adm.lviv.ua

Відбір відбуватиметься у три етапи:

1 - Відбір документів згідно із вказаними вище кваліфікаційними вимогами, компетенціями та знаннями. Результати про розгляд документів будуть повідомлені електронною поштою не пізніше 16 вересня 2013 року.

2 - Публічні презентації кандидатами Стратегій розвитку музею на 1, 3, і 5 років (мультимедійна презентація із усними коментарями і відповідями на запитання  – до 30 хв.) – 18 вересня 2013, у Музеї народної архітектури та побуту у Львові, вул. Чернеча гора, 1.

Після завершення двох етапів відбору комісія рекомендує начальнику управління не менше двох кандидатів для співбесіди щодо визначення кандидатури на посаду директора Музею.

3 - Співбесіда з начальником управління культури – 20 вересня 2013 року, (Львів, пл. Ринок, 1).

Рішення про призначення приймає начальник управління культури. Директор департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради погоджує призначення.

Музей народної архітектури і побуту у Львові перебуває у власності територіальної громади м.Львова та підпорядкований управлінню культури Львівської міської ради.

Площа музейної території 492800 кв.м., в тому числі – 491296 – заповідна, кількість будівель – 124, з них потребують ремонту 64, площа будівель музею – 6070 кв.м., з них експозиційні площі – 4565 кв.м., фондосховище – 780 кв.м.

Кількість експонатів – 20 579 одиниць, в т.ч. 6 діючих церков.

Кількість працівників за штатним розписом – 118,5 од. Домінуючий вік  працівників – 45-60 років.

Діяльність: збереження, дослідження, пошук об’єктів народної архітектури та предметів побуту, вивчення та популяризація народних традицій  та ремесел, реставраційні роботи,  проведення фестивалів, фестин, концертів виставок, майстер-класів  ремісників  і  митців  під  час  всіх  великих  свят, практична наукова діяльність, заготівля матеріалів для реставрації (солома)

Ідея створення музею належить Іларіону Свєнціцькому. Завдяки митрополиту А.Шептицькому в 1930 році було перевезено до Львова дерев'яну церкву Св. Миколая (1761р.) з с.Кривки.

У 1966 році у складі Музею етнографії та художнього промислу було створено відділ народного будівництва, який у 1971 р. реорганізовано у Музей народної архітектури і побуту. Експозиція музею нараховує понад 120 пам’яток народної архітектури Західної України.

Музей розділено на етнографічні зони - Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина, Буковина, Поділля і Львівщина.

Територія позбавлена основних інфраструктур (освітлення території, системи водовідведення, ознакування). Експонати потребують реставрації та ремонту.

Триває спільний проект ЮНЕСКО і Уряду Норвегії "Модернізація та програма зберігання колекцій Музею народної архітектури та побуту у м. Львові". Додатково реалізовуються проекти (реставрація будівель, виставки) за підтримки уряду Норвегії у рамках співпраці між львівським скансеном та скансеном у Ліллехаммері.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.