Спецпроект

"Садиба Лизогубів" у Седневі стане заповідником

У селищі Седневі Чернігівського району розпочалася робота зі створення історико-культурного заповідника "Садиба Лизогубів".

Про це пише prostir.museum.

Донедавна на території колишньої садиби козацьких полковників і меценатів Лизогубів і в їхньому будинку діяла місцева загальноосвітня школа. Після торішнього відкриття новозбудованого закладу освіти історичні будівлі залишилися без догляду.

Власністю полковників Якова та Юхима Лизогубів Седнів став наприкінці XVII ст. Пізніше перейшов у спадок їхнім нащадкам. Члени роду були шанувальниками літератури та мистецтва. Тож свого часу у них гостювали поети й письменники Т. Шевченко, Б. Грінченко та Л. Глібов, художники Л. Жемчужников, Л. Лагоріо, О. Сластіон. Саме в Седневі знаходиться та сама "гора високая", увічнена Глібовим у вірші "Журба".

Тарас Шевченко приїздив до Седнева двічі. На території садиби росте посаджена нам липа і стоїть один із перших в Україні пам’ятників Кобзареві. Пам’ятками, пов’язаними з родиною Лизогубів, є кам’яниця, Воскресенська церква з дзвіницею і безпосередньо їхня садиба з парком.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.