Спецпроект

Серпанкові жіночі строї представили у Рівненському музеї. ФОТО

В Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація жіночих костюмів, виготовлених із серпанкової тканини в майстерні історичного ткацтва "Легенди Волині" "Центру відродження Волині" (м. Радивилів). Центр, організатором, керівником і натхненником якого є Володимир Дзюбак – кандидат історичних наук, краєзнавець - займається відродженням народних ремесел.

Про це пише prostir.museum.

Працівники Центру поставили мету: відродити традиційне святкове вбрання Великої Волині – національний жіночий костюм із серпанкової тканини, шедевр народного ткацтва Рівненського Полісся. Майстриням знадобилися три  роки, аби "з нуля" відродити особливості  ткання серпанкового полотна. Було здійснено  близько сотні спроб, доки структура  і товщина тканини почала відповідати історичному оригіналу початку XX ст. Легка напівпрозора тканина у давні часи була мрією українських дівчат, в неї вбиралися заможні панянки, а наречені мали серпанкові елементи одягу, коли йшли до шлюбу.

Журналістам та краєзнавцям, які зібралися в залі етнографії музею, було представлено три повні жіночі серпанкові строї, прототипом для яких став одяг із с. Крупове Дубровицького району Рівненської області. Оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї та Рівненському краєзнавчому музеї. Крім цього, на презентації було показано сучасну інтерпретацію використання серпанкового полотна — весільне вбрання в етнічному стилі.

Презентація жіночих костюмів

Раїса Тишкевич, заслужений працівник культури України, завідувач відділу "Сарненський історико-етнографічний музей", та Алла Укераїнець, заслужений працівник культури України, завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, розповіли про розвиток серпанкового ткацтва на Рівненщині, дали детальний опис традиційних серпанкових строїв. Про діяльність Центру відродження Волині розповів його керівник Володимир Дзюбак.

Побутування повного серпанкового строю зафіксовано на теренах України лише в Дубровицькому районі Рівненської області. Саме тому відтворити такий унікальний одяг було надзвичайно цікавою задачею і справжнім викликом для майстерні "Легенди Волині".

"Найстаріший з нині живих...": Історія Балтійського кубку

Після закінчення Першої світової війни нове дихання отримали ігрові командні види спорту. Битви з полів, найстрашнішої на той момент війни, переміщуються на футбольні стадіони. Нове покоління запальних ентузіастів-організаторів продукує ідеї континентальних і регіональних турнірів як для клубів, так і для національних збірних. Не виключенням був і Балтійський регіон. Тут на просторах понівечених, не лише світовою війною, а й роками кривавих війн за незалежність, народжується ідея власного Балтійського кубку.

«Ми продовжуємо боротьбу і маємо всі шанси переломити хід історії та встояти», - історик та офіцер ЗСУ Ігор Макарчук

Історик-археолог та реконструктор, дослідник Українських визвольних змагань початку ХХ ст. Ігор Макарчук у 2022 році поставив на паузу аспірантуру та пішов до війська. Раніше Ігор разом із побратимами з «Пласту» одягав військові однострої часів УНР і відтворював знакові події та битви тієї доби. Нині він носить піксель як офіцер однієї з бригад ЗСУ. І відчуває чимало паралелей між тією та цією війною: «Як сто років тому, так і зараз — боротьба триває і ворог той самий».

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.