Спецпроект

Серпанкові жіночі строї представили у Рівненському музеї. ФОТО

В Рівненському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація жіночих костюмів, виготовлених із серпанкової тканини в майстерні історичного ткацтва "Легенди Волині" "Центру відродження Волині" (м. Радивилів). Центр, організатором, керівником і натхненником якого є Володимир Дзюбак – кандидат історичних наук, краєзнавець - займається відродженням народних ремесел.

Про це пише prostir.museum.

Працівники Центру поставили мету: відродити традиційне святкове вбрання Великої Волині – національний жіночий костюм із серпанкової тканини, шедевр народного ткацтва Рівненського Полісся. Майстриням знадобилися три  роки, аби "з нуля" відродити особливості  ткання серпанкового полотна. Було здійснено  близько сотні спроб, доки структура  і товщина тканини почала відповідати історичному оригіналу початку XX ст. Легка напівпрозора тканина у давні часи була мрією українських дівчат, в неї вбиралися заможні панянки, а наречені мали серпанкові елементи одягу, коли йшли до шлюбу.

Журналістам та краєзнавцям, які зібралися в залі етнографії музею, було представлено три повні жіночі серпанкові строї, прототипом для яких став одяг із с. Крупове Дубровицького району Рівненської області. Оригінали строю зберігаються у Сарненському історико-етнографічному музеї та Рівненському краєзнавчому музеї. Крім цього, на презентації було показано сучасну інтерпретацію використання серпанкового полотна — весільне вбрання в етнічному стилі.

Презентація жіночих костюмів

Раїса Тишкевич, заслужений працівник культури України, завідувач відділу "Сарненський історико-етнографічний музей", та Алла Укераїнець, заслужений працівник культури України, завідувач відділу етнографії Рівненського обласного краєзнавчого музею, розповіли про розвиток серпанкового ткацтва на Рівненщині, дали детальний опис традиційних серпанкових строїв. Про діяльність Центру відродження Волині розповів його керівник Володимир Дзюбак.

Побутування повного серпанкового строю зафіксовано на теренах України лише в Дубровицькому районі Рівненської області. Саме тому відтворити такий унікальний одяг було надзвичайно цікавою задачею і справжнім викликом для майстерні "Легенди Волині".

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.