На Львівщині перепоховали бійців дивізії "Галичина" і Червоної армії. ФОТО

З нагоди 69-ої річниці битви у "Бродівському котлі" на Львівщині відбулося урочисте перепоховання останків вояків різних воюючих сторін, які загинули тут у липні 1944 року.

Про це повідомляє кореспондент ІП Валерій Шмаков.

Цьогоріч останки вояків Першої Української дивізії СС "Галичина", Червоної армії та німецького Вермахту віднайшли на місцях запеклих боїв пошуковці комунального підприємства Львівської облради "Доля" та Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять".

Поховали полеглих у битві під Бродами із військовими почестями та за християнським звичаєм на військовому меморіальному кладовищі, що на околиці села Червоне Золочівського району.

 Реконструктори Червоної армії та СС риють братську могилу

Місцеві священники віправили поминальне богослужіння у каплиці, встановленій на території кладовища. У момент захоронення у їхню пам’ять пролунав останній військовий салют. А присутні ветерани дивізії "Галичина", учасники прориву "Бродівського котла" поклали до могил вінки та квіти.

Загалом у двох трунах поховали останки 19-ти загиблих військовиків, яких знайшли впродовж року. Та через відсутність ідентифікаторів неможливо встановити їх імена.

"Нами знайдено і перепоховано 8 останків солдат, - зазначив голова Товариства пошуку жертв війни "Пам’ять" Любомир Горбач. - Ми передбачаємо, що три останки належать воякам дивізії "Галичина", бо нами було знайдено їхні особисті ідентифікатори".

 Хрест із знайденої пошуківцями зброї

За словами Горбача, ще двоє були у формі Червоної армії, а троє у німецьких мундирах, проте їхні імена також уже не вдасться встановити, оскільки біля них не було ідентифікаторів. В одного з них на пальці був перстень із викарбуваним тризубом, тож швидше за все - це українець.

Нагадаємо, 8 червня 1944 року за наказом командувача групою "Північна Україна" генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя 14-та добровільна гренадерська дивізія військ СС "Галичина" була введена до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону 160-кілометрового відтинку фронту біля м. Броди.

Дивізія зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км. 13 липня радянське командування силами 1-го Українського фронту почало Львівсько-Сандомирську операцію, метою якої було оточення німецьких військ у Галичині, взяття Львова і вихід на лінію Вісла-Сян.

В результаті наступу військ маршала Конєва 18 липня 13-й корпус потрапив в оточення, а "Галичина" була кинута на різні відтинки для ліквідації небезпечного становища. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив існування, а залишки дивізії на чолі з генералом Фрайтагом прорвалися із оточення і почали пробиватися у Закарпаття.

Братське кладовище

Так ветеран СС "Галичина", Зенон Врублевський зголосився у дивізію ще коли йому не було сімнадцяти років. Для того, аби його прийняли в дивізію дописати собі два місяці віку. У липні 1944 року він разом зі своїми однополчанами потрапив у Бродівський котел.

"У селі Княже готувався прорив із котла. Там для прориву зібралися всі наші частини. Я тоді був кулеметником і нас, десь чоловік 20, направили у село Червоне. Нашим завданням було стримувати вогнем радянські колони, які йшли із Золочева. Ми затримали їх. Нам мали подати сигнал, коли відбудеться прорив, але сигналу ми не бачили і в прорив ми не потрапили. Так ми залишились на позиціях і відстрілювались до вечора, хотіли відступити до лісу, але не вдалося, і ми потрапили в полон.  В полон попали семеро, один був важко поранений у хребет", - пригадує дивізійник.

В полоні Зенон Врублевський пробув два роки. Згодом утік з Уралу та вступив в лави УПА.

На військовому меморіальному кладовищі в околиці села Червоне, похований підполковник Армії УНР, офіцер дивізії "Галичина" і полковник УПА Іван Ремболович, з яким служив Врублевський, а також його брат, який загинув, вже пізніше будучи вояком УПА.

 Всі фото: Валерій ШМАКОВ

Нагадаємо, влітку 2011 року на цьому спільному для всіх учасників Другої світової військовому кладовищі відбулося перепоховання останків загиблих вояків німецького Вермахту, радянської Червоної Армії та української дивізії "Галичина".

Останній бій Бродівського котла відбувся 22 липня 1944 року між селами Червоне (Лядське) та Ясенівці.

Дивіться також:

В лісах під Бродами. Подорож місцями боїв СС "Галичина". ФОТО

Інші матеріали за темою "Дивізія "Галичина"

Інші матеріали за темою "Пошуковці"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.