Спецпроект

На Закарпатті зі старих угорських бункерів зробили інтерактивний музей

Військово-оборонна лінія Арпада, яка складається з тисяч дотів (довготривалих вогневих точок) і бункерів, простяглася по території сучасного Закарпаття. Тепер же підприємливі закарпатці створили там інтерактивний музей, де на вході - німецькі солдати, всередині - рушниці, гранати, передавачі і т.д.

Про це пише timeua.com.

Вчені називають військово-оборонну лінію Арпада однією з помилок угорсько-німецької армії, тому що під час бойових дій об'єкти не використали.

Конструкція закарпатських дотів особлива, притаманна тільки цьому району. Є ДОТи з двома входами, є одномісні, на одного бійця снайпера. Зустрічаються і бетонно-арматурні піраміди на річці. Це теж військові об'єкти, побудовані з метою стримувати танки та іншу військову техніку.

За словами краєзнавця Олександра Богданова, "радянська армія застосувала традиційну суворівську тактику - здійснила обхід. Тобто прийшли розвідники, подивилися - все закрито, і знайшли, що можна через Верецький перевал проскочити. Так і зробили - і зайшли в тил".

Угорські війська відступили, а зведені споруди - підірвали. Їх руйнування продовжила радянська армія. Але місцевим жителям частину угорських "припасів" вдалося зберегти. Раніше в бункерах знаходили продукти, медикаменти і зброю, а зараз - вирішили використовувати самі споруди.

У бункерах винахідливі закарпатці навіть готелі відкривають. А дослідники намагаються дізнатися більше про лінії Арпада, щоб розкопати невідомі підземні тунелі.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.