Спецпроект

В Музеї рибалок у Севастополі знову поповнення

На честь Дня рибалки в Севастопольському музеї історії і розвитку рибної промисловості півдня України, розташованому в Українському культурно-інформаційному центрі, виставлені нові експонати. Виставки Музею рибалок поповнились фотографіями, марками та документами, які належали головному інженеру Севастопольського управління океанічного рибальства, а потім заступнику начальника Управління з капітального будівництва Олександру Сигаєву.

Про це пише gostyam.sebastopol.ua.

Під керівництвом Олександра Сігаєва будувався Палац культури рибалок - тепер Український культурно-інформаційний центр, кінотеатр "Океан", школа № 32 і безліч інших значущих для міста, а особливо для району Камишової бухти об'єктів. Для Палацу культури рибалок він замовив унікальну люстру з кришталю і опалового скла, яка і понині прикрашає УКІЦ. Олександр Сігаєв пройшов усю Велику Вітчизняну війну, отримав Орден Червоної Зірки. Воював у 1943-1944 році у складі Вітебської дивізії, був поранений, перебував у госпіталі.

Музей рибалок лише два місяці тому вже поповнював свою експозицію понад 200 предметами і фотографіями, принесеними ветеранами рибної промисловості та їхніми родичами.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.