Спецпроект

Посол України у Польщі не брав участі у офіційних заходах щодо Волині

Посол України у Польщі Маркіян Мальський не брав участь в офіційних заходах із відкриття "Волинського меморіалу" у Варшаві, незважаючи на запрошення польської сторони.

Про це повідомляє Жечпосполіта.

За повідомленням польських ЗМІ, у відкритті меморіалу взяли участь прем'єр-міністр Польщі, посол Ізраїлю в Польщі, міністр оборони Польщі, мер Варшави і голова Інституту національної пам'яті Лукаш Камінський.

"Посол вочевидь отримав такого наказа від української влади, - прокоментував ситуацію депутат Європарламенту, співголова Польсько-українського форуму Павел Залевський. - Вочевидь, хтось в оточенні президента Януковича прийшов до висновку, що так буде краще".

Депутат звернув увагу, що Партія регіонів використовує Волинську трагедію для гри на українській політичній сцені.

"Поведінка української влади суперечлива, - наголосив Залевський. - З одного боку, є лист від депутатів правлячої партії, який закликає польський Сейм назвати злочин геноцидом, з іншого боку, посол не прийшов на заходи".На думку Залевського, поведінку української влади можна пояснити тим, що вона хотіла б бачити головним опонентом Януковича на президентських виборах 2015 року лідера націоналістичної партії "Свобода" Олега Тягнибока.

Як відомо, 11 липня у Варшаві за участі президента Польщі було відкрито пам'ятник полякам, які стали жертвами Волинської трагедії. Меморіал являє собою 7-метровий хрест, перед яким розміщено 18 брил із назвами населених пунктів на території нинішньої України, які у 1920-39 рр. входили у склад польської держави.

Нагадаємо, президент Коморовський планує 14 липня відвідати Луцьк і вшанувати пам'ять жертв Волинської трагедії 1943-1945 років. Президент Янукович до нього не приєднається.

У червні 2011 року планувалося, що президенти Янукович і Коморовський спільно візьмуть участь у відкритті меморіальних комплексів у Волинській області (убитим полякам) та Люблінському воєводстві (убитим українцям). Цього досі не відбулося.

У червні 2013 року Сенат (верхня палата польського парламенту) підтримав резолюцію до 70-річчя Волинської трагедії, де події 1943 року визначаються як "етнічна чистка українськими націоналістами польського населення з ознаками геноциду".

Після цього голова Сенату Боґдан Борусєвіч заявив, що українська сторона теж може звинуватити поляків у здійсненні геноциду над українцями.

12 липня польський Сейм планує ухвалити заяву щодо 70-ї річниці Волинської трагедії. Більшість політичних сил Сейму, крім урядової партії "Громадянська платформа", підтримують включення в заяву оцінки "геноцид". Без голосів депутатів ГП, яка представлена у Сеймі 206 із 460 депутатів, ця поправка не пройде. Пряму трансляцію засідання Сейму дивіться тут.

Голова Сейму Ева Копач ("Громадянська платформа") заявила, що вважає за необхідне вжити слово "геноцид" у резолюції Сейму до 70-річчя Волинської трагедії.

Волинська трагедія - обопільні етнічні чистки українського і польського населення, здійснені селянськими загонами самооборони з обох боків, Українською Повстанською aрмією та польською Армією Крайовою за участю польських батальйонів шуцманшафту та радянських партизанів у 1943 році під час Другої світової війни на Волині.

Є частиною масштабного польсько-українського міжетнічного конфлікту 1940-х років. Існують різні версії подій на Волині, внаслідок яких загинули десятки тисяч поляків та тисячі українців. В Польщі існує доволі потужний правий "кресовий рух", який використовує події 1940-х для зображення українців як різунів і паліїв.

Офіційно процес примирення розпочали у 2003 році президенти Кучма і Кваснєвський, у 2006-му його продовжили Ющенко і Качинський, відкривши у селі Павлокома пам'ятники замордованим українцям і полякам. Тоді ж українські політичні і громадські діячі попросили вибачення у поляків.

Раніше польські історики і політики (за винятком кресових організацій) згоджувалися, що під час Волинської трагедії постраждали і українці. Однак тепер керівник Інституту національної пам'яті Польщі в односторонньому порядку покладає провину за українсько-польський міжетнічний конфлікт 1940-х на українців, називаючи трагедію "різаниною" і "геноцидом".

Дивіться також інші матеріали за темою "Волинська трагедія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.