Ностальгія за СРСР зменшується - соціологи

44% громадян України не шкодують про розпад Радянського Союзу в 1991 році, в той же час 41% - шкодують. Але два роки тому шкодували більше. Разом із кількістю старих людей зменшується і кількість прихильників СРСР. Чверть прихильників "Батьківщини" теж шкодує за Союзом.

Про це свідчать результати дослідження, проведеного соціологічною групою "Рейтинг", повідомляє "Інтерфаkc".

Примітно, що серед прихильників КПУ 9% не шкодують про розпад СРСР (81% шкодують), а серед прихильників "Свободи" картина протилежна: про розпад СРСР жалкують 5% опитаних, а 87% не шкодують.

Про розпад СРСР також шкодують 58% прихильників Партії регіонів, 26% прихильників "Батьківщини" і 21% прихильників "УДАРу" (не шкодують - 28%, 60% і 65% відповідно).

"Порівняно з попереднім дослідженням, проведеним наприкінці 2010 року, кількість тих, хто жалкує про розпад СРСР, зменшилася з 46 до 41%, а тих, хто не жалкує навпаки зросла з 36 до 44%", - наголошується в звіті "Рейтингу".

"Таким чином, за останні 2,5 року ностальгія за СРСР зменшилася, що пов'язано, в першу чергу, з демографічними змінами, оскільки найбільшими прихильниками СРСР залишаються літні люди ...", - вважають в "Рейтингу".

Дивіться також:

Українці шкодують за СРСР менше, ніж росіяни

60% українців визнають Голодомор геноцидом

36% відсотків українців вважають Сталіна великим вождем

Кожен десятий українець вважає себе радянською людиною

15% українців вважають, що перемога ГКЧП покращила б їхнє життя

83% українців підтримують Незалежність

Інші матеріали на тему "Соціологія"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.