Спецпроект

Музей пропонує фінам прийняти у себе виставку картин Приймаченко

Національний музей українського народного декоративного мистецтва запропонував компанії Marimekko, яку звинуватили у плагіаті однієї з картин Марії Приймаченко, організувати у Фінляндії виставку картин української художниці.

Про це в інтерв'ю газеті "День" заявила генеральний директор музею Адріана Вялець.

"Ми можемо дати близько 100 робіт, хоча в музеї зберігається 650 робіт, - зазначила Вялець. - Але чи захоче дизайнерська фірма, яка потрапила у такий скандал, ще й пропагувати творчість Марії Приймаченко? А у нас немає коштів, щоб профінансувати таку виставку у Фінляндії".

Організація подібної виставки - це був би крок назустріч одне одному, і захід користувався б у Фінляндії успіхом, підкреслила директор музею.

За її словами, українська сторона повинна захищати авторські права на "твір, який створено в Україні українським автором".

"Створена 1961 року робота Марії Приймаченко "Щур у дорозі" зберігається в колекції нашого музею, - заявила Вялець. - Усі авторські та суміжні права належать спадкоємцям Приймаченко. А право публікації і виготовлення сувенірної продукції зберігається за музеєм згідно з положенням "Про музейний фонд України", що було затверджено Кабінетом Міністрів"

За дорученням музею, цією справою займуться українські юристи. При цьому Вялець зазначила, що не знає, як поведуть себе у цьому випадку онуки Марії Приймаченко.

"Хай би цей малюнок залишився і на фюзеляжі літака, і на інших матеріалах, які вони випустили, але треба, щоб було відновлено авторське право української художниці", - додала директор музею.

Ліворуч - 1961, праворуч - 2007

Нагадаємо, фінські журналісти виявили, що один із фірмових узорів компанії Marimekko (фінський виробник і продавець одягу й товарів для дому), запроваджений у виробництво з 2007-го, майже повністю ідентичний картині 1960-х років української художниці Марії Приймаченко.

Дизайнер компанії Крістіна Ізола і сама компанія Marimekko зізнались у плагіаті і вибачились. Компанія FinnAir, один із літаків якої був прикрашений цим узором, планує замалювати його. Тим часом на хвилі скандалу творчість Приймаченко стала популярною у країні. У фінській вікіпедії вже з'явилася сторінка про художницю.

Марія При[й]маченко (1909-1997) —  українська художниця, працювала переважно в жанрі "наївного мистецтва". Все життя прожила в селі Болотня Іванківського району Київської області.

Лауреат Шевченківської премії (1966), заслужений діяч мистецтв УРСР, народна художниця України. 2009 рік рішенням ЮНЕСКО було визнано роком Марії Приймаченко.

У 1937 році її роботи демонструвалися на Світовій виставці в Парижі, після чого художниця стала відомою і за кордоном. Пабло Пікассо нібито називав твори Приймаченко "Прекрасними роботами геніальної жінки".

Президент-невдаха. Яка з нього користь?

Президент-невдаха найкраще гострить лезо сокири демократії. Президент-невдаха – це тест на дурнєопірність суспільства, а також – краш-тест для держави. Виявляється, невдахи страшенно корисні для народовладдя.

Коли оголосили останній відбій. Уривок із книжки "Демобілізовані" Алана Олпорта

Демобілізація – це окрема битва, якої у жодному разі не можна програти. Які зміни переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни? Як демобілізовані адаптовувались до мирного життя? Про важку дорогу від війни до миру йдеться у книжці британського історика Алана Олпорта "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни", яка у січні побачить світ у видавництві "Локальна історія".

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.