Спецпроект

У Львові вшанують в'язнів, розстріляних НКВД у 1941 році

Hа спомин про численні жертви розстрілів НКВД у тюрмах Західної України в червні 1941 року в "Тюрмі на Лонцького" (Львів) відбудеться музично-драматичне дійство "Ніч без світанку".

Захід приурочений до пам’ятної дати — 21 червня 1941 року розпочалася німецько-радянської війни. Ця подія відкрилася кривавою сторінкою в історії Західної України, коли у всіх її тюрмах співробітники НКВД вчинили масові розстріли ув’язнених людей.

Так, лише за даними офіційних документів НКВД у Тюрмі № 1, знаній як "Тюрма на Лонцького", було убито 1681 особу.

Однак, як підкреслюють історики, ці ж документи свідчать, що насправді кількість жертв була набагато більшою, адже людей, схоплених в облавах в останні дні перед війною, не обліковували у в’язниці належним чином.

Час і місце: 21 червня, п’ятниця, 19:00. Львів, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" (вул. С. Бандери, 1).

Програма заходу передбачає інсталяцію у в’язничному подвір’ї фотовиставки "Галицькі портрети", декламування поезії Василя  Симоненка та Василя Стуса та фрагментів роману Юрія Винничука "Танго смерті" й дослідження Інни Федущак та Олега Романіва "Західноукраїнська трагедія: 1941", а також струнне виконання елегійних творів українських  та чужоземних композиторів.

Ініціатор і художній керівник проекту — диригент Львівської опери, заслужений артист України Мирон Юсипович, з участю акторів майстерні "Мистецький простір" під керівництвом режисера Уляни Мороз та музикантів академічного камерного оркестру "Віртуози Львова".

Захід підтримали Львівська обласна рада та Львівська облдержадміністрація.

Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" діє від червня 2009 року у пам’ятці історії — в’язничній споруді 1923 року, де в різні періоди містилася слідча тюрма репресивних органів трьох окупаційних режимів: польського, нацистського та радянського.

22-28 червня 1941 року співробітники НКВД вчинили в тюрмі на Лонцького масові розстріли політичних в’язнів, внаслідок яких загинула 1681 особа. Тепер тут меморіал та найбільший в Україні музей із збереженою унікальною в’язничною автентикою.

За твердженням деяких істориків, 30 червня-1 липня 1941 року поблизу тюрми на Лонцького відбувався також погром єврейського населення. Деякі науковці не згодні з таким твердженням.

Дивіться також про розстріли НКВД 1941 року:

Частина 1: Розстріли у Львівській тюрмі. Як це було (ФОТО)

Частина 2: Трагедія Саліни. НКВД зробило соляну шахту братською могилою

Частина 3: Знищення в'язнів у Луцькій тюрмі. 70 років бійні НКВД

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.