На Київщині шукають загиблих у 1941-му солдат Червоної армії

У Баришівському районі Київської області відбулося урочисте відкриття пошукової вахти "Пам'ять жива!" на честь захисників Київщини 1941-го року.

Тільки за останні два роки пошуковці виявили останки понад двох тисяч бійців, із них більше 200 було ідентифіковано, зазначив на церемонії відкриття віце-прем’єр-міністр Олександр Вілкул.

За кілька перших днів роботи пошуковцями було знайдено 23 солдати Червоної армії, імена двох із них вже вдалося встановити. Це сержант Литовченко, уродженець Дніпропетровщини, та сержант Гаврилов.

"З відомих причин події, що відбувалися тут 1941-го року, багато в чому замовчувалися. Але навіть через 70 років родичі загиблих та зниклих безвісти солдатів не втрачають надії знайти своїх героїв, - зазначив відповідальний секретар Держкомісії у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій Ярослав Жилкін. - Робота пошуковців на цій землі в досить непростих польових умовах спрямована на те, щоб вирвати із забуття ще і ще одного бійця, повернути ім’я, розповісти рідним про останні дні життя героя".

Територія Баришівського котла, за словами пошуковців, потребує ґрунтовного та довготривалого  дослідження. У найближчі дні пошукові групи планують дослідити околиці сіл Борщів, Пристроми, Устинова Гребля та інших.

З кожним днем в польовому таборі поповнюється виставка знайдених воєнних експонатів: елементів озброєння бійців та їхніх особистих речей.

Національний прапор над польовим табором пошуковців підняли учасник оборони Києва 1941 року Адріан Галябарник і молодий пошуковець Дмитро Білаш.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.