У ФРН ПІДТВЕРДИЛИ, ЩО КОРЮКІВКА - НАЙБІЛЬША КАРАЛЬНА АКЦІЯ НАЦИСТІВ

Центральне відомство з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН підтвердило, що під час знищення мирного населення міста Корюківки (Чернігівська область) у 1943 році загинуло 7 тисяч людей.

Про це повідомляє "День" із посиланням на словами наукового співробітника Українського інституту національної пам’яті Сергія Бутка.

За словами науковця, інститут отримав відповідь від органів Федеративної Республіки Німеччина на запит щодо даних про організаторів масових знищень у березні 1943 року мирного населення містечка Корюківка Чернігівської області.

"У відповіді сказано, що масове вбивство жителів Корюківки здійснила зондеркоманда 4а (Sonderkommfndo 4a), — зазначив Бутко. — Мета каральної акції — знищення населеного пункту як помста та засіб залякування".

За словами науковця, це - нова інформація, яка дає можливість встановити назву карального формування, що здійснило цей злочин.

Науковець також додає: "Айнзатцгрупа "С", що діяла на території України, знищила 975 тисяч осіб. У березні 1943 року її очолював бригадефюрер СС генерал-майор поліції Макс Томас, а штаб розташувався в Полтаві".

Саме до складу Айнзатцгрупи "С" входила зондеркоманда 4а. Одним із її найвідоміших злочинів став масовий розстріл 29 і 30 вересня 1941 року в Бабиному Яру на околиці Києва майже 34 тисяч євреїв.

На час Корюківської трагедії зондеркоманду 4а очолював штурмбанфюрер СС Теодор Хрістенсен, її штаб розташовувася в Харкові.

Треба врахувати, що особовий склад таких зондеркоманд був нечисленний, і її члени були розкидані по різних гарнізонах.

Тому їхні представники на виконання наказів про знищення цивільного населення та військовополонених постійно залучали військовослужбовців підрозділів німецьких і угорських армійських частин, каральні формування та колаборантів із числа місцевої допоміжної поліції, підпорядкованої німецькій військовій адміністрації та німецькій цивільній окупаційній адміністрації (райхскомісаріатам).

"Містечко Корюківка на Чернігівщині входило до території відповідальності 399-ї головної польової комендатури, яка розміщувалася в місті Конотопі Сумської області й підпорядковувалася VІІ відділу при штабі групи армій "Південь" збройних сил нацистської Німеччини, — зазначив Бутко. — Таким чином, ще потребує дослідження на основі документів встановлення складу карального загону на чолі з представниками зондеркоманди 4а, який знищив Корюківку".

Тим часом в інформації Центрального відомства з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН вказано, що відповідальними за знищення Корюківки разом із її мешканцями є тодішній начальник штабу 399-ї головної польової комендатури Байєр Бруно Франц та каральна група (Strafkommando) 399-ї головної польової комендатури.

У листі головного прокурора Курта Грімма щодо долі організатора масового вбивства Байєра повідомлено таке: "Він проходив у нас за справою під актовим номером 204 AR-Z 269/60. У справі була ціла низка злочинів, здійснених на території нинішньої України. У подальшому її вели різні прокуратури, але при цьому Байєр не був названий ні обвинувачуваним, ні підсудним, імовірно через те, що він помер на початку 1961 року".

Важливим є також підтвердження Центральним відомством з розслідування злочинів націонал-соціалістичного режиму ФРН масштабів Корюківської трагедії висновку Чернігівської обласної комісії з встановлення та розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці від 17 грудня 1943 року та оцінок і розрахунків українських істориків — майже сім тисяч осіб мирного населення.

Така кількість жертв доводить, що Корюківська трагедія є найбільшою кривавою каральною акцією нацистів у Європі — знищення населеного пункту разом із цивільним населенням у Другій світовій війні.

Дивіться також: "Корюківка. Імена катів стають відомі"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.