Спецпроект

Метрополітан-музей повертає Камбоджі статуї

Нью-йоркський Метрополітан-музей вирішив повернути Камбоджі дві кхмерські статуї X століття, нелегально вивезені з країни.

Про це пише fraza.ua.

Статуї, відомі як "уклінні служителі", прикрашали вхід до зали мистецтва Південно-Східної Азії. Музею їх на рубежі 1990-х років подарував меценат Дуглас Летчфорд. При цьому статуї привезли по частинах, і відновлював їх музей за свій рахунок.

Камбоджійська влада заявила про намір домогтися повернення статуй ще в червні 2012 року, проте тоді керівництво Метрополітан-музею відмовилося розглядати ці вимоги. Тепер владі Камбоджі надали письмові підтвердження незаконності придбання статуй попередніми власниками і їх вивезення з країни. Як заявив прес-секретар музею, керівництво визнало наведені докази більш ніж вагомими, і вирішило повернути "служителів" на батьківщину.

Летчфорд, який подарував музею фрагменти статуй, наразі проходить в США в якості підозрюваного у кримінальній справі про розграбування камбоджійського храмового комплексу Кох Кер і контрабанді творів мистецтва. Слідчі вважають, що він свідомо купував і незаконно вивозив з країни вкрадені з комплексу статуї. Сам Летчфорд провину заперечує.

Слідство не виключає, що отримані аналогічним шляхом експонати виставлені і в інших американських музеях. Адвокат, який представляє в американських судах інтереси камбоджійської сторони, висловив сподівання, що і решта музеїв наслідуватимуть приклад Метрополітану.

Кхмерська імперія існувала на території сучасних В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі і Таїланду в IX-XIII століттях. Предмети мистецтва, вивезені з кхмерских храмів, користуються широким попитом серед колекціонерів і нерідко привертають увагу мародерів і контрабандистів.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.