Спецпроект

У Криму з'явився перший музей піратів Чорного моря

Музей "Пірати Чорного моря" відкрився в Євпаторії 1 травня в рамках святкування початку курортного сезону. До відкриття музею місто готувалося майже два роки, а виставлені експонати збиралися більше семи років.

Про це пише svodka.net.

"Більшість предметів, що увійшли до експозиції музею, були передані приватними колекціонерами, - розповіли в прес-службі Євпаторійської міськради. - Це морські археологічні знахідки, зброя, посуд, старовинні монети, прикраси, фрагменти затонулих кораблів, особисті речі моряків. Відвідувачі музею зможуть познайомитися з життям і побутом піратів на суші і в морі, зі звичаями та законами морських розбійників."

Приміщення в музеї оформлені в стилі старовинного корабля, що дозволяє зануритися в атмосферу тих часів. Одна з кімнат схожа на скарбницю, де зберігаються старовинні прикраси, знайдені на дні морських глибин, а інша - на каюту моряка.

Біля входу в музей знаходиться старий напівзруйнований човен з весламі.

Ініціаторамі створення подібного музею стала молодіжна громадська організація клубу "Шарм", члени якої передали до експозиції частину речей, що зберігалися у них дома. За їх словами, найбільша колекція експонатів присвячена темі піратства в Чорному морі, адже перші морські розбійники з'явилися на його просторах ще в часи античності.

Відомості про їх діяльність збереглися досі. Правда, сказати зі стовідсотковою впевненістю, чи користувалися виставленими речами перші пірати Чорного моря, або вони належали морякам, не можна. Але подивитися на старовинні експонати - в будь-якому випадку цікаво.

Родзинка музею в тому, що більшість представлених предметів можна помацати руками і сфотографуватися, наприклад, за штурвалом, в образі капітана корабля. Музей знаходиться на вулиці Революції, 56 (на території центральної дитячої бібліотеки ім. Макаренко).

Дивіться також інші матеріали за темою "Пірати"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.