Азаров відкрив пам'ятники татарському асу і рятівнику Януковича

Прем'єр-міністр Микола Азаров узяв участь в урочистому відкритті пам'ятників двічі Героям Радянського Союзу Георгію Береговому та Амет-хану Султану у столичному Парку Вічної Слави.

Про це повідомляє Укрінформ.

"Ці два пам'ятники відкривають Алею героїв Великої Вітчизняної війни, - сказав голова уряду. Вони стоять поруч із пам'ятником тричі Герою СРСР Івану Кожедубу. Поруч з ними будуть відкриті пам'ятники видатним танкістам, піхотинцям, партизанам, і до 70-річчя звільнення Києва від німецько-фашистських загарбників нарешті буде створена перша черга Алеї воїнської слави".

Він додав, що повністю будівництво Алеї воїнської слави буде завершено до початку 2015 року - напередодні 70-річчя Перемоги.

Планується, що на ній буде встановлено 14 бюстів учасників Великої Вітчизняної війни - двічі Героїв Радянського Союзу, які народилися, проживали чи поховані на території України, брали участь у звільненні нашої країни від фашистських загарбників.

Азаров підкреслив, що необхідно виховувати дітей і молодь на прикладах героїчних співвітчизників. Він закликав органи влади на місцях брати приклад з Києва і створювати подібні меморіали у регіонах.

Амет-хан Султан народився в Алупці у родині кримських татар. Велику Вітчизняну війну пройшов від першого до останнього дня. Здійснив понад 600 бойових вильотів, особисто збив 30 і в складі групи - 19 літаків ворога.

Двічі отримав звання героя Радянського Союзу, представлявся і втретє, але у 1956 році  підписав листа до радянського керівництва з проханням дозволити кримськотатарському народу повернутися на батьківщину. Це стало аргументом для влади утриматися від присвоєння високої відзнаки.

Кримськотатарські організації хочуть назвати іменем Амет-хана Султана аеропорт "Сімферополь", цьому опираються комуністи.

Георгій Береговий народився на Полтавщині. Льотчик-космонавт, двічі Герой Радянського Союзу. Першу Зірку Героя отримав за подвиг на фронті Другої світової війни, другу - за політ у космос (на кораблі "Союз-3" в 1968 році).

До війни працював на Єнакієвському металургійному комбінаті. В 1972-1987 роках - начальник Центру підготовки космонавтів. Депутат ВР СРСР. Віктор Янукович особисто зобов'язаний Береговому, який йому допоміг закритити судимість і вступити до КПРС.

У квітні 2011 року в Україні пишно відсвяткували 90-річчя з дня народження Берегового. Подібних за розмахом почестей не удостоювалися ані перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк, ані перший українець у космосі Павло Попович.

Дивіться також інші матеріали за темою "Монументи"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.