Спецпроект

Музей Шевченка: політики розповсюджують недостовірну інформацію

Слова народного депутата України Володимира Яворівського про те, що Літературно-меморіальний музей Тараса Шевченка у Києві знаходиться в жалюгідному стані, а його працівникам кілька місяців не виплачують заробітну плату, не відповідають дійсності.

Про це ІП повідомили у Музеї Шевченка.

"Керівництво музею повідомляє, що, як і в усіх музеїв України, у Національного Музею Тараса Шевченка є проблеми, - підкреслюють на сайті музею. - Але саме зараз, напередодні відзначення 200-річного ювілею з дня народження Тараса Шевченка, є надія, що чимало цих проблем буде вирішено".

За словами музейників, про майбутнє вирішення проблем "свідчать Указ Президента України № 257/2012 від 11.04.2012 р., Постанова Кабінету Міністрів України № 250 від 10.04.2013 р. та Розпорядження Кабінету Міністрів України № 309-р від 20.05.2013 р. про виділення необхідних коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт у Національному музеї Тараса Шевченка та його філіях".

Керівництво музею наголошує, що інформація, поширена веб-ресурсом партії "Батьківщина" і нардепом Володимиром Яворівським, що співробітники музею кілька місяців не отримують заробітну платню, абсолютно не відповідає дійсності.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.