Спецпроект

Хокейний "Донбас" здав форму в музей. ФОТО

У Донецькому обласному краєзнавчому музеї відкрилася виставка "Спортивна Донеччина", на якій, зокрема, представлений стенд з експонатами, наданими ХК "Донбас" і Федерацією хокею Донецької області.

Про це пише zadonbass.org.

В урочистому відкритті виставки взяли участь срібна призерка Олімпійських ігор в Пекіні, бігунка Ірина Лещинська, бронзовий призер московської Олімпіади зі стрибків у довжину Підлужний та багаторазовий чемпіон та призер Паралімпійських ігор з плавання, Герой України, Віктор Смирнов.

Всього на виставці донеччани та гості міста можуть побачити понад 300 експонатів, які розповідають про історію спорту на Донеччині від Юзівського спортивного товариства до наших днів.

"Унікальність виставки полягає, мабуть, у тому, що тут багато експонатів представлені вперше, наприклад, картки Юзівського спортивного товариства 1911 - це бігові картки, представлені цікаві матеріали Олімпійських чемпіонів", - зазначила завідуюча відділом історії сучасності Донецького обласного краєзнавчого музею Людмила Декурно.

Нові експонати краєзнавчого музею

Хокейний клуб "Донбас" і Федерація хокею Донецької області надали для виставки атрибутику і форму, в якій хокеїсти ХК "Донбас" провели минулий сезон, ігрові светри 2009 і 2011 років, старі зразки ключок, воротарський маску, шайби, програмки, фанатську атрибутику та інше.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.