Спецпроект

У Музеї пам'яті жертв Голодомору відкривається виставка

До Дня пам’яті жертв політичних репресій Національний музей "Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні" презентує документально-мистецьку виставку "Репресії у роки Голодомору".

Про це ІП повідомила адміністрація музею.

Мета заходу полягає у відновленні історичної правди, переосмисленні минулого, увічненні пам’яті жертв радянського тоталітаризму та у громадському покаянні.

Експозиція виставки складається з трьох частин: інформаційних плакатів, виставкових вітрин та тематичної відеоінсталяції.

У результаті аналізу останніх наукових досліджень з окресленої проблематики, невідомих архівних документів та матеріалів, показано особливості репресивної політики сталінського тоталітарного режиму щодо селянства України протягом 1932–1933 років.

Час і місце заходу: 15 травня 2013 року, 15.00. Київ, Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні.

Експозиція виставки містить узагальнені та систематизовані дані щодо форм і напрямів репресій, механізму їхнього здійснення; кількості, віку та статі репресованих, а також дає відповідь на питання про наявність серед вказаної соціальної верстви населення критичних настроїв до радянської влади.

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.