Спецпроект

Музей у Сімферополі може розколотися

Цього року будівля Сімферопольського художнього музею стала однією з найбільш аварійних пам'яток культурної спадщини Криму. Музей вже 15 років підмиває підземна річечка.

Про це пише crimea.kp.ua.

Фундамент осідає, через те що його підмиває підземна річка. Права частина будівлі буквально відколюється, а в стінах утворюються тріщини. Все це загрожує обваленням. І цілком можливо, що під руїнами тоді будуть поховані не тільки більше 10 тисяч картин, а й люди які просто в невдалий час зайшли на екскурсію.

"Цього року нашій будівлі, яка будувалася, як офіцерське зібрання 51-го піхотного Литовського полку на гроші Миколи II, виповнюється сто років. Дому Романових в цьому році чотириста років. Думали, що хоча б до цих дат нам допоможуть вирішити проблему, але немає ", - нарікає директор Кримської республіканської установи "Сімферопольський художній музей" Ларіна Кудряшова.

Проблеми почалися близько 15 років тому, коли навпроти музею стали зводити будівлю. Робочі порушили герметичність труби, в якій була укладена річка Казанка. Під загрозою руйнування опинився не тільки музей, але і сусідні, житлові будівлі.

За приблизними підрахунками на відведення річки від галереї потрібно близько 2 млн грн. Але чиновники кажуть, що таких грошей в бюджеті автономії немає. В той же час глава Рескому АРК з охорони культурної спадщини Лариса Опанасюк заявила, що зараз знаходитись в будівлі цілком безпечно, а реконструкція почнеться, як тільки будуть гроші.

В трійці найбільш аварійних культурних пам'яток Криму також числяться Ластівчине гніздо, що практично розвалюється і Російський театр в Сімферополі.

Теми

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором наук з державного управління, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.