Польща хоче грандіозний меморіал Качинському під Смоленськом - ЗМІ

Польська влада просить виділити територію в 100 тисяч квадратних метрів у Смоленській області Росії - для спорудження меморіалу на місці катастрофи в 2010 році Ту-154, яким летіли президент країни Лех Качиньський і члени уряду Польщі.

Про це повідомляють "Известия".

"Поляки просять територію більше Червоної площі [90 тис. кв.м. - ІП], - розповіло виданню джерело в адміністрації Смоленська. - Буде дивно, якщо ми задовольнимо це прохання. Жителі області не зрозуміють, якщо меморіал займе стільки місця".

Плани забудови території меморіального комплексу - крім власне пам'ятної споруди довжиною 115 м - передбачають зведення каплиці, створення музейної експозиції, а також охоронної і паркувальної зон.

Домовленість про створення меморіалу загиблим в катастрофі під Смоленськом була досягнута президентами Росії та Польщі Дмитром Медведєвим і Броніславом Коморовським у 2011 році. Польська сторона повинна була профінансувати створення меморіалу, а російська - облаштувати його територію. Тоді ж було оголошено конкурс на проект пам'ятника.

У березні минулого року були підведені підсумки, і в квітні 2013 року - третю річницю трагедії - передбачалося відкрити комплекс. Але, як повідомили в адміністрації Смоленської області, жодних робіт досі не ведеться, оскільки не вдалося погодити місце і, головне, площу.

"Ми не можемо дозволити собі зробити з цього меморіалу подразник для нашого населення, для ветеранів області, - заявив губернатор Смоленської області Олексій Островський. - Але, безсумнівно, ми докладемо всіх зусиль для того, щоб ця робота була доведена до кінця".

"Ця історія дуже болісно сприймається в польському суспільстві, - зазначила головний науковий співробітник відділу Східної Європи Інституту наукової інформації з суспільних наук РАН Лариса Ликошіна. - Якщо в Росії будуть виступи проти меморіалу, поляки можуть відреагувати на них з образою".

"Вони [поляки] так наполягають, ніби це їхні землі, - протестує член комітету Госдуми з міжнародних справ Ян Зелінський. - Зрозуміло, що Російська Федерація не буде виконувати ультиматуми".

Урядовий літак Польщі Ту-154 розбився 10 квітня 2010 року в умовах поганої видимості при заході на посадку. На його борту знаходилися президент Польщі Лех Качинський і члени польського уряду. Вони летіли до Смоленська, щоб узяти участь у траурних заходах, присвячених 70-й річниці розстрілу польських офіцерів у Катинському лісі.

Читайте на ІП всі матеріали за темою "Трагедія під Смоленськом"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.