КПУ не є партією українських комуністів, це сталіністи - історик

Сучасні комуністи не просто сповідують ідеологію Маркса-Леніна-Сталіна, а й yважають себе послідовниками сталінізму.

Таку думку у коментарі "Погляду" висловив історик, директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Руслан Забілий, коментуючи провальне голосування депутатів за постанову про відзначення 80-ї річниці Голодомору та впертість комуністів, які навіть не піднялися зі своїх місць під час хвилини мовчання.

"Я не думаю, що про комуністів можна говорити як про якусь партію адекватну. Є велика різниця між українською комуністичною партією, якої в нас немає, і Комуністичною партією України. Сучасна комуністична партія не просто сповідує ідеологію Маркса-Леніна-Сталіна, але й вважає себе послідовницею, наслідницею спадку ленінізму-сталінізму", — каже історик.

Отже, пояснює Забілий, комуністи ніколи не визнають дії своїх попередників злочинами. "Це партія, яка не працює на створення Української держави, навіть з точки зору ідеології — це сила, яка працює на руйнування державності. Адже вони сповідують віру в єдиний неподільний ерзац — Совєтський Союз", — додає він.

Загалом питання історичної пам’яті піднімаються у нас хіба тоді, коли політики бачать вигоду із цього.

"Будь-яка тема, пов’язана з історичною пам’яттю, історією, коли вона є у полі діяльності політиків, то для них існує лише один пріоритет — якісь політичні дивіденди з цього питання. Це зрозуміло. Але насправді напрямок мали б задавати історики. По багатьох питаннях мають бути напрацювання фахівців, їхні висновки — саме це має стати матеріалом, яким користується суспільство і політики.

У нас же виходить так, що політики самі намагаються собі створювати робочий матеріал, керуючись власними меркантильними інтересами, — розповідає Руслан Забілий. — Інше питання — питання моральної відповідальності: адже на совісті кожного окремого політика, наскільки він себе відчуває українським політиком, наскільки він себе ідентифікує себе з Україною".

Як відомо, соцопитування, проведене у лютому цього року, показало, щo 22% українців (переважно похилого віку) позитивно ставиться до Сталіна. 74% вважають його жорстоким тираном, а 57% не хочуть більше такого керівника, як Сталін.

Про українських комуністів читайте у тексті "Короткий нарис українського марксизму"

Ілько Борщак. На вістрі радянської спецпропаганди у Франції

Ілько Борщак був потрібен більшовицькому режимові лише тоді, коли він чітко вписувався в схему діяльності радянської спецпропаганди за кордоном. Коли ж чекісти зрозуміли, що він грає подвійну роль, його спробували скомпрометувати в емігрантських колах саме як більшовицького агента. Жодні минулі заслуги перед радянською владою до уваги не бралися. Так чинили з усіма. Ставилися як до відпрацьованого матеріалу, з яким можна робити будь-що.

Рена Марутян: "Метою геноцидальних практик росії є стирання української національної ідентичності"

Інтерв’ю з доктором політичних наук, професоркою кафедри глобальної та національної безпеки КНУ ім. Т. Г. Шевченка Реною Марутян у Музеї "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

"Пєрацький. Кар'єрна драбина". Уривок з книги про вбивство міністра Пєрацького

Вбивство міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького стало одним із найгучніших замахів міжвоєнної Польщі. А для українських націоналістів — символом чи не найбільшої потуги, що її сягнула революційна організація в 1930-х роках. Міністр Пєрацький був одним із творців польської незалежності, а його життєпис подібний до біографій українських ровесників. Усе змінилося після листопада 1918-го: Пєрацький розбудовував польську державу, а його українські однолітки — підпілля, що боролося з Польщею та мріяло про власну державність. Пєрацький став одним із найвпливовіших польських посадовців і загинув на піку кар'єри від рук українця — представника молодого покоління, що було значно радикальніше за своїх попередників.

Як я став депутатом…

Потім, коли ми вже аналізували в Народній Раді результати виборів, з’ясувалося, що я був єдиним зі Сходу і Півдня України, хто виграв сільський округ. Усі інші демократи в цій частині країни перемагали в містах. Наприкінці осені 1989 року я навіть не думав балотуватися. А за три місяці — несподівано для суперників, друзів і самого себе — виграв вибори.